Про що мовчить ієрархія УГКЦ?

З огляду на події, що стрімко розгортаються останнім часом в лоні УГКЦ, складається враження, що для її духовенства, а особливо владної ієрархії, настали не легкі часи, часи коли кожному душпастирю доводиться засвідчити свою вірність Христу та Його Євангелії.

Саме сьогодні на Боже світло виставлене сумління не лише кожного служителя Церкви, а й усіх християн. Св. ап. Павло передбачав: "настане час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми прихотями зберуть біля себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а обернуться до байок" (II Тим 4,3). Пора кожному запитати себе: чи я дійсно є живим членом Христового Тіла і визнаю науку і віру за яку заплатили життям тисячі мучеників, чи лише назовні зберігають маску праведності?

Поштовхом до такого визнання послужила хвиля духовного пробудження, яка Божою волею взяла свій початок в підгорецькому монастирі. Згодом дев'ять єпископів, прагнучи зберегти чистоту віри та врятувати Церкву від цілковитого внутрішнього розкладу, відмежувалися від апостата Л. Гузара та його уряду й створили новий єпископський синод, а згодом започаткували Українську Правовірну Греко-Католицьку Церкву. Цей вимушений крок став наслідком успішної і плідної місійної праці підгорецьких монахів ЧСВВ, котрих, подібно до св. Кирила та Методія, люблячий Господь в часі духовної кризи покликав на західні терени України, де, завдячуючи підпільній Церкві, ще збереглася жива віра. Покликав, щоб розпочати духовну обнову УГКЦ не лише в цьому регіоні, а й в усій країні.

Хоча Л. Гузар і провадить свою Церкву до єдності зі схизматичним православ'ям, головною ж причиною утворення УПГКЦ, яку свідомо замовчує перед Божим людом офіційна церковна влада, є єресі, які кардинал оприлюднив у книзі Антуана Аржавського "Бесіди з блаженнішим Л. Гузаром. До постконфесійного християнства", що вийшла у видавництві Львівського УКУ 2007 року. Справді, немає "нічого тайного щоб не стало знаним і на явне вийшло"(Лк. 8,17). Своїм єретичним мисленням, що стосується найголовніших правд християнської і католицької віри, він згідно Божого Слова (Гал 1,9) стягнув прокляття на себе і на цілу Церкву, автоматично виключивши себе з її лона.

Про таких відступників ап. Павло застерігає: "Єретика чоловіка по першім і другім попередженні цурайся, знаючи, що такий ось збився на манівці і грішить, ще й осуджує себе самого"(Тит 3,10-11). Після детального ознайомлення з книгою кардинала, вже мимоволі перестаєш дивуватися його мудруванням на радіопередачах, чи CD-диску "Дорога до себе"(??).

Замість того, щоб чинити покаяння за гріхи, на які з любові до нього нераз вказували йому підгорецькі отці, глава Церкви, уряд якої посідає вже незаконно, звинувативши їх в неіснуючих провинах, розгорнув широку кампанію по очорненню монахів з наступною депортацією, залучивши до цієї справи свій уряд, державні органи та службу безпеки.

Та частина духовенства УГКЦ, яка втратила страх Божий, зберігаючи єдність з єретиком, нехтуючи проханням правовірних владик зустрітися з ними у відкритому діалозі на телебаченні, завзято розпочала виконувати волю свого наставника. Зловживаючи сліпою довірою до них значної частини мирян, почали активно формувати думку необізнаних, відомих громадських і політичних активістів міста, шляхом брутального очорнення закладати в їхню свідомість вкрай негативне ставлення до підгорецьких монахів. Для цього використовувалися вже напрацьовані засоби: від єпископських звернень, літургійних промов, замовних публікацій у газетах, виступах на телебаченні та радіомовленні - до упереджених церковних судових процесів з грубими правовими порушеннями, де бралися до уваги лише інтереси владної сторони. І робили це в такий спосіб, що часом вже гидко було слухати цих горе-пастирів. Завершальним акордом вистави в боротьбі з "невгодними" стало неправомірне виголошення на них великої екскомуніки, в якому єретик перебрав на себе функцію Святішого Отця.

З душевним болем, розважаючи над цими подіями, на думку приходять слова Господа зі Св. Письма: "…слуга не більший від пана, якщо переслідували мене, переслідуватимуть і вас"(Ів 15,20), а також ап. Павла "…усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані"(ІІТм 3,13). Як бачимо, Правда переслідувалася в усі часи; дві тисячі років тому її розіп'яли на Голоті, а тепер з тих самих причин - розпинають фарисеї ХХІ ст., щоб не мучили їх докори сумління.

Зважаючи на всі ці обставини, постає питання: як у всьому цьому розібратися пересічним християнам, особливо тим, які дотепер не дуже переймалися становищем Церкви? Перш за все, розумна й розважлива людина не буде, стягуючи на себе гріх, вступати в дискусії чи суперечки та робити поспішні висновки, беручи до уваги лише інформацію однієї сторони. Хто щиро хоче знати правду, радимо уважно прочитати книгу "Бесіди…", прослухати запис вищезгаданого CD, стежити за радіопередачами чи записами промов Л. Гузара в Інтернеті. А потім відвідати духовні реколекції в с. Підгірцях чи Брюховичах та побачити й почути, чого і як там навчають. Тоді пересвідчитися, чи відповідає дійсності те, про що так завзято переконує вас місцева церковна влада. Лише в такий спосіб, порівнюючи науку і практику з обох сторін, можна в світлі Божого Слова зробити для себе об'єктивні висновки. А тим, хто з різних причин не має змоги, або ще не готовий заради пізнання істини пожертвувати на поїздку свій час, радить сам Господь: "За їхніми плодами, отже пізнаєте їх."(Мт 7,20).

А плоди жертовного служіння слуг Божих - василіанських монахів видно наочно. Через їхні молитви Дух Святий творить справжні чуда. Лише після першого курсу духовних наук люди через щире каяття навертаються до Бога, а ті,що досі мали лише формальне відношення до Господа, переживають своє народження з висоти, особисту зустріч з Ісусом і Марією, хрещення в Дусі Святому. Зі сльозами вдячності приїжджі засвідчують зміну свого мислення, ставлення до світу, та й, взагалі, способу життя. Звільнившись від різного роду злих духів, ідолопоклонства, всяких залежностей, зокрема алкогольних і наркотичних, окультних практик, поганських звичаїв і забобонів вони переживають радість нового життя з Ісусом, яке Він виборов їм на хресті.

Плодами молитов на двох духовних острівцях Підгірцях та Брюховичах стають масові оздоровлення від різних недуг, навіть тих, які медицині подолати не вдавалося. Десятки невиліковних пухлинних зцілень, єднання зруйнованих сімей, оздоровлення від неплідності - наслідок відновлення цілковитої довіри до Господа, як єдиного реального спасителя і визволителя.

Миряни зізнаються, що тепер намагаються уникати усяких світських спокус, а бажають частіше перебувати на спільній молитві, щоденно роздумуючи над Словом Божим, прославляти Господа піснями та складати подяку за зцілення від духовної сліпоти, молитись за визволення рідних та близьких, які ще ув'язнені духом світу, за покаяння відступників, пробудження Церкви та воскресіння України.

Ігор ІВАНИЦЬКИЙ,

м.Борислав