Показ дописів із міткою Духовність. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Духовність. Показати всі дописи
7 бер. 2011 р.
Христова правда – незборима!
Впродовж останнього часу, як ніколи раніше, загострилася боротьба темних сил із Христовою правдою, Його наукою.
Наступ на християнство посилився кількома напрямами. Найперша лінія наступу, яку застосували антихристиянські сили - пропагування й узаконення неприродних, нелюдських та антиморальних ухилів людини, що є протилежними Христовому вченню та Божим Заповідям. Інакше кажучи, пропагуються людські збочення, які не лише абсолютно суперечать написаному в Святому Письмі, але й ідуть врозріз із людськими етичними нормами й зі здоровим глуздом.
Ще 29 квітня Парламентська Асамблея Ради Європи за мовчазної згоди її дванадцяти представників від України ухвалила низку документів, які закликають держав - членів Ради Європи легалізувати одностатеві партнерства та розширити права секс-меншин. Ця дата стала лише початком вкраплення нелюдських норм у життя українців. Факт загрози підписання у ПАРЄ антиморального документу тоді замовчувався, аби уникнути небажаної негативної думки українців щодо Євросоюзу - проекту антихристиянських сил. Про загрозу тоді вголос висловилися спільноти УПГКЦ - вони з протестом вийшли на маніфестації у містах Західної України та столиці нашої держави Києві. Шалений спротив організаторам та учасникам акцій протесту тоді чинили активісти із так званих організацій ЛГБТ (лесбіянок, геїв, бісексуалів, транссексуалів), заручившись підмогою… ієрархії УГКЦ. Саме вони, відступники у фелонах та омофорах, поширювали серед вірних УГКЦ інформацію про відсутність загрози з боку ініціатив Євросоюзу та самих ЛГБТ-організацій, а організаторів акцій протесту проти узаконення збочень у нашій країні назвали провокаторами. У церквах зачитували різні "пастирські листи" та звернення, у яких вірним заборонялося брати участь у маніфестаціях протесту.
Наївно було б думати, що ієрархи та священики УГКЦ "спускали" розпорядження про заборону брати участь у маніфестаціях з самих лише міркувань несприйняття УПГКЦ як церкви, благословення на це дав глава УГКЦ, тепер уже колишній, Любомир Гузар. Його цитата з книги "Бесіди з блаженнішим…" "вони можуть жити разом…", йдеться про геїв, є епіграфом на одному із содомітських сайтів.
Про наступ на основи християнства свідчать останні ініціативи у Верховній Раді України та деякі кричущі події. Наприкінці лютого 2011 року українські парламентарі схвалили резолюцію 1755 з наголосом на зміни в Конституції України та українському законодавстві "під Євросоюз", ратифікувавши конвенцію про усиновлення дітей, де мало не узаконили можливість батьківства так званими одностатевими "сім’ями". А "вінцем" у пропагуванні содомітських забаганок у нашій країні стала реєстрація так званої громадської організації ЛГБТ-Християн "Центр Святого Сотника Корнилія", чи інакше - їхньої церкви…
Як не прикро говорити, кроками наступу на християнські основи сьогодні є деякі ініціативи та рішення, які лобіюються у самому Ватикані. Одне з них - ініціатива проголошення Івана Павла ІІ блаженним. А саме він, попередник Бенедикта XVI, спричинився до великого відпаду від Христової віри: у 1986 році у італійському місті Асижі Іван Павло ІІ скликав так звану всесвітню молитву за мир, де поряд з християнськими провідниками "молилися" шамани, імами та інші гуру найрізноманітніших культів та сект. Тим самим колишній глава Ватикану поставив на один щабель Христову Церкву з поганськими організаціями та збориськами.
Колишній папа Римський сприяв також поширенню християнської псевдонауки, так званої історично-критичної теології (ІКТ) та її єресей. Він скасував екскомунікацію масонів і цим самим дав їм "зелене світло" на управління церквою та великий вплив у ній. Нагадаємо, що саме один із ватиканських масонів "благословив" призначення Любомира Гузара на главу УГКЦ, котрий після свого свячення Йосипом Сліпим 19 років не мав папського благословення й затвердження.
Результатом цих та інших відступництв Івана Павла ІІ є катастрофічний стан Католицької Церкви. А чи не є наслідком цього чимраз частіші нинішні світові катастрофи? Візьмімо лише минулий 2010 рік: землетруси у Гаїті з трьохсоттисячними жертвами, Китаї з жертвами в кілька тисяч, Чилі з сотнями загиблих, Туреччині та Гватемалі з жертвами в кілька десятків людей. Крім того - повені, цунамі, тайфуни, спекотні спустошення, масові викиди риб та загибелі птахів, виверження вулканів - у Китаї, Пакистані, Індонезії, Росії й інших країнах. Загалом природні катастрофи у світі лише в 2010 році спричинили загибель майже півмільйона людей, кількість потерпілих обчислюється мільйонами...
Що робити у теперішній ситуації, коли світ потерпає за чиїсь гріхи, а Церква при цьому мовчить? Правовірний Синод УПГКЦ листом звернувся до Святішого Отця Бенедикта XVI, у якому пропонує розпочати радикальну реформу Церкви. Серед іншого єпископи Української Правовірної Греко-Католицької Церкви пропонують відкликати від керівництва діючу ієрархію і призначити іншу - тих єпископів та архиєпископів, котрі визнають правдиву віру та відречуться єресей. І тоді Католицька Церква буде опорою для богобоязливого люду “і ворота пекельні не здолають її”.
Василь КИРИЛИЧ
Наступ на християнство посилився кількома напрямами. Найперша лінія наступу, яку застосували антихристиянські сили - пропагування й узаконення неприродних, нелюдських та антиморальних ухилів людини, що є протилежними Христовому вченню та Божим Заповідям. Інакше кажучи, пропагуються людські збочення, які не лише абсолютно суперечать написаному в Святому Письмі, але й ідуть врозріз із людськими етичними нормами й зі здоровим глуздом.
Ще 29 квітня Парламентська Асамблея Ради Європи за мовчазної згоди її дванадцяти представників від України ухвалила низку документів, які закликають держав - членів Ради Європи легалізувати одностатеві партнерства та розширити права секс-меншин. Ця дата стала лише початком вкраплення нелюдських норм у життя українців. Факт загрози підписання у ПАРЄ антиморального документу тоді замовчувався, аби уникнути небажаної негативної думки українців щодо Євросоюзу - проекту антихристиянських сил. Про загрозу тоді вголос висловилися спільноти УПГКЦ - вони з протестом вийшли на маніфестації у містах Західної України та столиці нашої держави Києві. Шалений спротив організаторам та учасникам акцій протесту тоді чинили активісти із так званих організацій ЛГБТ (лесбіянок, геїв, бісексуалів, транссексуалів), заручившись підмогою… ієрархії УГКЦ. Саме вони, відступники у фелонах та омофорах, поширювали серед вірних УГКЦ інформацію про відсутність загрози з боку ініціатив Євросоюзу та самих ЛГБТ-організацій, а організаторів акцій протесту проти узаконення збочень у нашій країні назвали провокаторами. У церквах зачитували різні "пастирські листи" та звернення, у яких вірним заборонялося брати участь у маніфестаціях протесту.
Наївно було б думати, що ієрархи та священики УГКЦ "спускали" розпорядження про заборону брати участь у маніфестаціях з самих лише міркувань несприйняття УПГКЦ як церкви, благословення на це дав глава УГКЦ, тепер уже колишній, Любомир Гузар. Його цитата з книги "Бесіди з блаженнішим…" "вони можуть жити разом…", йдеться про геїв, є епіграфом на одному із содомітських сайтів.
Про наступ на основи християнства свідчать останні ініціативи у Верховній Раді України та деякі кричущі події. Наприкінці лютого 2011 року українські парламентарі схвалили резолюцію 1755 з наголосом на зміни в Конституції України та українському законодавстві "під Євросоюз", ратифікувавши конвенцію про усиновлення дітей, де мало не узаконили можливість батьківства так званими одностатевими "сім’ями". А "вінцем" у пропагуванні содомітських забаганок у нашій країні стала реєстрація так званої громадської організації ЛГБТ-Християн "Центр Святого Сотника Корнилія", чи інакше - їхньої церкви…
Як не прикро говорити, кроками наступу на християнські основи сьогодні є деякі ініціативи та рішення, які лобіюються у самому Ватикані. Одне з них - ініціатива проголошення Івана Павла ІІ блаженним. А саме він, попередник Бенедикта XVI, спричинився до великого відпаду від Христової віри: у 1986 році у італійському місті Асижі Іван Павло ІІ скликав так звану всесвітню молитву за мир, де поряд з християнськими провідниками "молилися" шамани, імами та інші гуру найрізноманітніших культів та сект. Тим самим колишній глава Ватикану поставив на один щабель Христову Церкву з поганськими організаціями та збориськами.
Колишній папа Римський сприяв також поширенню християнської псевдонауки, так званої історично-критичної теології (ІКТ) та її єресей. Він скасував екскомунікацію масонів і цим самим дав їм "зелене світло" на управління церквою та великий вплив у ній. Нагадаємо, що саме один із ватиканських масонів "благословив" призначення Любомира Гузара на главу УГКЦ, котрий після свого свячення Йосипом Сліпим 19 років не мав папського благословення й затвердження.
Результатом цих та інших відступництв Івана Павла ІІ є катастрофічний стан Католицької Церкви. А чи не є наслідком цього чимраз частіші нинішні світові катастрофи? Візьмімо лише минулий 2010 рік: землетруси у Гаїті з трьохсоттисячними жертвами, Китаї з жертвами в кілька тисяч, Чилі з сотнями загиблих, Туреччині та Гватемалі з жертвами в кілька десятків людей. Крім того - повені, цунамі, тайфуни, спекотні спустошення, масові викиди риб та загибелі птахів, виверження вулканів - у Китаї, Пакистані, Індонезії, Росії й інших країнах. Загалом природні катастрофи у світі лише в 2010 році спричинили загибель майже півмільйона людей, кількість потерпілих обчислюється мільйонами...
Що робити у теперішній ситуації, коли світ потерпає за чиїсь гріхи, а Церква при цьому мовчить? Правовірний Синод УПГКЦ листом звернувся до Святішого Отця Бенедикта XVI, у якому пропонує розпочати радикальну реформу Церкви. Серед іншого єпископи Української Правовірної Греко-Католицької Церкви пропонують відкликати від керівництва діючу ієрархію і призначити іншу - тих єпископів та архиєпископів, котрі визнають правдиву віру та відречуться єресей. І тоді Католицька Церква буде опорою для богобоязливого люду “і ворота пекельні не здолають її”.
Василь КИРИЛИЧ
12:33 Надіслано: Голос Господній · 0
Твій лист допоможе врятувати Україну від духовного та морального геноциду
Про що йдеться? Україна є демократичною державою, у якій задекларована свобода віросповідання. Але розпочався широкомасштабний наступ на християнські цінності, традиції українського народу, української сім'ї - те, чим завжди гордилася наша держава. Тому кожен українець, кожен християнин має сьогодні стати до оборони цих духовних та моральних цінностей.
Нижче подаємо зразок листа, який Ти можеш надіслати особисто Президентові України Вікторові Януковичу. Сотні таких листів уже надіслано на адреси перших осіб нашої держави. Не важливо, якої Ти конфесії, важливо, що Ти є християнином. А тому, наша справа є понад усі конфесії - маємо дбати про Віру, мусимо тримати Надію на Господа, нашою потребою має бути Любов до Спасителя.
Не даймо розтоптати Віру в Христа!
Не допустімо знищення української незалежності!
Президентові України
Вікторові Федоровичу Януковичу
вул. Банкова, 11
м. Київ
01008
Шановний пане Президенте!
Міністерство юстиції всупереч законам України і всупереч Конституції узаконило т.зв. „Раду ЛГБТ”. Цим розпочався незворотний процес гомодиктатури в Україні. Йдеться про:
1) поступову ліквідацію незалежності України,
2) поступову ліквідацію моральних, духовних і християнських цінностей українського народу,
3) масове поширення СНІДу. Найбільший відсоток поширювачів СНІДу в Україні складають гомосексуалісти (ЛГБТ).
Легалізація т.зв. Ради ЛГБТ при Міністерстві юстиції по суті є найефективнішим інструментом для прихованої зміни законів. Наслідком цього буде перехід від демократії до тоталітаризму і до геноциду України.
Усвідомлюю собі відповідальність перед Богом і перед народом за майбутнє життя або смерть українського народу. Тому Вас, пане Президенте, наполегливо прошу, щоб Ви скасували незаконну легалізацію т.зв. „Ради ЛГБТ”.
Підпис ..................................
Адреса ........................................................................
Дата ......................................
Нижче подаємо зразок листа, який Ти можеш надіслати особисто Президентові України Вікторові Януковичу. Сотні таких листів уже надіслано на адреси перших осіб нашої держави. Не важливо, якої Ти конфесії, важливо, що Ти є християнином. А тому, наша справа є понад усі конфесії - маємо дбати про Віру, мусимо тримати Надію на Господа, нашою потребою має бути Любов до Спасителя.
Не даймо розтоптати Віру в Христа!
Не допустімо знищення української незалежності!
Президентові України
Вікторові Федоровичу Януковичу
вул. Банкова, 11
м. Київ
01008
Шановний пане Президенте!
Міністерство юстиції всупереч законам України і всупереч Конституції узаконило т.зв. „Раду ЛГБТ”. Цим розпочався незворотний процес гомодиктатури в Україні. Йдеться про:
1) поступову ліквідацію незалежності України,
2) поступову ліквідацію моральних, духовних і християнських цінностей українського народу,
3) масове поширення СНІДу. Найбільший відсоток поширювачів СНІДу в Україні складають гомосексуалісти (ЛГБТ).
Легалізація т.зв. Ради ЛГБТ при Міністерстві юстиції по суті є найефективнішим інструментом для прихованої зміни законів. Наслідком цього буде перехід від демократії до тоталітаризму і до геноциду України.
Усвідомлюю собі відповідальність перед Богом і перед народом за майбутнє життя або смерть українського народу. Тому Вас, пане Президенте, наполегливо прошу, щоб Ви скасували незаконну легалізацію т.зв. „Ради ЛГБТ”.
Підпис ..................................
Адреса ........................................................................
Дата ......................................
12:28 Надіслано: Голос Господній · 0
Блаженні переслідувані за правду
Роздуми, якими хочу поділитися, адресую в першу чергу молодому поколінню християн, які в нинішній добі масової духовної деградації, байдужості та віровідступництва, ще не втратили здатність думати, та розважати над Словом Божим.
Щораз перечитуючи послання св. ап. Павла до Тимотея, зупиняю свою увагу на рядках коротенького тексту "Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані" (2 Тм. 3.12), зміст якого спонукає мене до глибоких роздумів. Цей уривок є немов би продовженням застереження, яким Ісус приготовляв своїх учнів до майбутніх страждань: "Переслідували мене, переслідуватимуть і вас" (Ів.15. 20).
Що означає "побожно жити у Христі Ісусі"? Якщо коротко - з любові до Нього змарнувати своє життя, тобто стати Його учнем бо "хто хоче спасти своє життя, той його погубить, а хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде (Мт. 16. 25). А учнівство - це зречення самого себе і світу, щоденне покаяння, смиренне двигання свого хреста услід за Ісусом на Голготу, місце свого переображення, щоденної смерті та воскресіння.
Бути закоріненим у Христі - значить не уявляти собі жодного дня без Божого Слова, живого спілкування з Ісусом у своєму серці, бути завжди приготованим до особистої зустрічі з Ним.
Постає запитання: за що ж це їх переслідувати, невже лише за те, що вони вже не від світу цього, що відчувають радість від постійного молитовного спілкування зі своїм Спасителем? Думаю, що ні. Просто люди, які дійсно відчули на собі Божий дотик, в серцях яких народився Ісус, сповнені благодаттю та світлом Істини, яке вже не в силі стримувати в собі. Вони прагнуть нести це світло всім, хто все ще перебуває в темряві, скрізь свідчити про всеперемагаючу любов Ісуса у своєму житті.
А свідчити про Нього, значить свідчити правду про себе і навколишній світ. А це вже не та "правда", яку нам щодня нав'язує мас-медіа, в якій намагаються переконати нас лукаві політики, а та, яку відкинув світ, яку сповіщає Святий Дух через Боже Слово, яка зцілює, визволяє і провадить відкриті на неї душі дорогою спасіння. А ось це вже суперечить природі диявола та духу світу, якого він уособлює. Цей дух ніколи не примириться з Істиною, яку проголошує Ісус та його послідовники. Саме за цю правду, світло якої виявляє зерна гріха, що насіяв в людських душах князь цього світу, завжди зазнавали, зазнають і будуть зазнавати нещадного гоніння ті, яких Господь визволив з під його ярма та назвав блаженними.
Правдою сьогодення є те, що Вселенська Церква, верховне духовенство якої, відкрилося на духа світу, знехтувавши Господнім закликом зробити учнями всі народи (пор. Мт. 20. 19) немов горезвісний "Титанік", - поступово все глибше занурюються до пекельної безодні. А тих щасливців, які, бажаючи наслідувати Ісуса, вчасно покинули це зруйноване гріхом "судно", очікує тернистий шлях випробувань на вірність Йому.
Події і знамення нинішнього віку є прекрасним свідченням здійснення біблійних пророцтв, та наповнення Божого Слова "Вас ненавидітимуть усі за моє ім'я, але хто витримає до кінця той спасеться" (Мт. 10. 22). Сатана, відчуваючи близький кінець свого панування, завзято намагається устами своїх авторитетних слуг - єретиків та зматеріалізованих "всечесних отців", встигнути спровадити до вічної загибелі якнайбільше обманутих людей. На сьогодні великою перемогою сатани є поневолення ним Христової церкви, яка з кожним роком втрачає ознаки Божої установи. Про його згубний вплив пророкувала фатімська Богородиця: "Він викликає заскорузлість у душах, робить їхнє життя холодним, сонним, не допускає до відновлення життя Духа і розкаяння. Він намовляє їх до уживання приємностей, які відвертають від Бога". (22.05.1928р.).
Та особливого успіху батько брехні досягнув саме в лоні УГКЦ, привівши до влади єретика Гузара, стараннями якого зумів за десять років не лише паралізувати залишки підпільної церкви, але й погасити Божого Духа практично в усіх церковних структурах, включаючи богословські заклади та монастирі. А через молоду генерацію священиків, ще в семінаріях духовно скалічених згубною наукою ІКТ та блудною сучасною теологією, а згодом неправдиво висвячених єпископами-апостатами, активно позбавляє Божої ласки та світла християн, перетворивши інфіковану духом світу церкву в мертву обрядову установу.
Та всевидячий і милостивий Господь, не знайшовши в УГКЦ достатньо пастирів, бажаючих розпочати духовну обнову, покликав з сусідніх держав правдивих, сповнених Святим Духом василіянських монахів - пророків, щоб через них врятувати свою Церкву від цілковитої руїни.
Вирвавши з її прогнилого лона жменьку "голодних та спраглих справедливості" своїх дітей, згуртував у спільноту, об'єднавши бажанням зберегти дорогоцінний скарб віри та чистоту католицького вчення, яке потопив у єресях дух антихриста, для майбутніх поколінь. Саме ця Правовірна Церква на теперішній час є практично єдиною живою гілкою в цілому Божому винограднику, через яку Господній голос взиває до сумління ієрархів східних і західних католицьких церков та державних політичних лідерів. Вона чи не єдина відкрито сповістила правду про Євросоюз і духа, що стоїть за ним і так званою Лісабонською угодою. Відмаскувала приховану за привабливими гаслами смертельну пастку демонічного поневолення, що очікує на кожну бажаючу вступити до нього державу. Сміливо заявила про реальну небезпеку прийняття владою антихристиянських законів та легалізації гомосексуалізму в Україні з усіма його руйнівними наслідками для сім'ї і суспільства. Під час організованих правовірними християнами масових маніфестацій, УПГКЦ закликала державну владу та всіх людей доброї волі активно виступити проти поширення цієї смертоносної отрути, яка деморалізовує народ, нищить в ньому основи християнства.
Звісно, прояв такої активності живої церкви, плодами якої стали правдиве покаяння та духовне прозріння, а також жива євангелізація та розпочаті нею реформи, створив серйозну перешкоду бісівським задумам, викликав у демона особливу ненависть, наслідки якої проявились у м. Чорткові. Нагадаємо, церковними ієрархами УГКЦ там було спровоковане побиття братів-християн та монахинь. Та все ж найбільшу лють у сатани породжує щоденний заклик духовного проводу ненависної йому церкви до покаяння, яке смертельно нищить його силу, вириває людські душі з під влади його ярма. Тепер стає зрозумілим, який дух змушує духовенство УГКЦ розпалювати серця людей ненавистю до правовірних владик, називаючи їх найлютішими ворогами церкви й народу. Розумній людині цього духа виявляє факт переслідування нею не Свідків Єгови, які дійсно ведуть тисячі людей до пекла, активно поширюючи відверту антиєвангелію, а саме церкву, яка викрила його, сміливо вказала на гріх і зрадників Ісуса Христа. А тому, хто не здатен думати, достатньо, наслідуючи апостола Натанаїла, піти і подивитись, заглянути в один з недільних днів до так званої "секти", щоб остаточно розвінчати духа брехні, яким наповнені "законні пастирі".
Та люблячий, вірний своїм обітницям Господь, ніколи не залишить "мале стадо" відданих Йому дітей, а завжди благословлятиме, скріплюючи їх в Дусі Святому і силі, необхідній для спасіння власних душ.
Всіх, хто з любові до Нього обрав нелегкий шлях світської зневаги і гонінь, запевняє, що варто все це стерпіти, а при потребі навіть віддати своє життя задля щасливої вічності у приготовленому Ним місці та підбадьорює: "Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі" (Мт. 5. 12).
Ігор САВЧИН
Щораз перечитуючи послання св. ап. Павла до Тимотея, зупиняю свою увагу на рядках коротенького тексту "Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані" (2 Тм. 3.12), зміст якого спонукає мене до глибоких роздумів. Цей уривок є немов би продовженням застереження, яким Ісус приготовляв своїх учнів до майбутніх страждань: "Переслідували мене, переслідуватимуть і вас" (Ів.15. 20).
Що означає "побожно жити у Христі Ісусі"? Якщо коротко - з любові до Нього змарнувати своє життя, тобто стати Його учнем бо "хто хоче спасти своє життя, той його погубить, а хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде (Мт. 16. 25). А учнівство - це зречення самого себе і світу, щоденне покаяння, смиренне двигання свого хреста услід за Ісусом на Голготу, місце свого переображення, щоденної смерті та воскресіння.
Бути закоріненим у Христі - значить не уявляти собі жодного дня без Божого Слова, живого спілкування з Ісусом у своєму серці, бути завжди приготованим до особистої зустрічі з Ним.
Постає запитання: за що ж це їх переслідувати, невже лише за те, що вони вже не від світу цього, що відчувають радість від постійного молитовного спілкування зі своїм Спасителем? Думаю, що ні. Просто люди, які дійсно відчули на собі Божий дотик, в серцях яких народився Ісус, сповнені благодаттю та світлом Істини, яке вже не в силі стримувати в собі. Вони прагнуть нести це світло всім, хто все ще перебуває в темряві, скрізь свідчити про всеперемагаючу любов Ісуса у своєму житті.
А свідчити про Нього, значить свідчити правду про себе і навколишній світ. А це вже не та "правда", яку нам щодня нав'язує мас-медіа, в якій намагаються переконати нас лукаві політики, а та, яку відкинув світ, яку сповіщає Святий Дух через Боже Слово, яка зцілює, визволяє і провадить відкриті на неї душі дорогою спасіння. А ось це вже суперечить природі диявола та духу світу, якого він уособлює. Цей дух ніколи не примириться з Істиною, яку проголошує Ісус та його послідовники. Саме за цю правду, світло якої виявляє зерна гріха, що насіяв в людських душах князь цього світу, завжди зазнавали, зазнають і будуть зазнавати нещадного гоніння ті, яких Господь визволив з під його ярма та назвав блаженними.
Правдою сьогодення є те, що Вселенська Церква, верховне духовенство якої, відкрилося на духа світу, знехтувавши Господнім закликом зробити учнями всі народи (пор. Мт. 20. 19) немов горезвісний "Титанік", - поступово все глибше занурюються до пекельної безодні. А тих щасливців, які, бажаючи наслідувати Ісуса, вчасно покинули це зруйноване гріхом "судно", очікує тернистий шлях випробувань на вірність Йому.
Події і знамення нинішнього віку є прекрасним свідченням здійснення біблійних пророцтв, та наповнення Божого Слова "Вас ненавидітимуть усі за моє ім'я, але хто витримає до кінця той спасеться" (Мт. 10. 22). Сатана, відчуваючи близький кінець свого панування, завзято намагається устами своїх авторитетних слуг - єретиків та зматеріалізованих "всечесних отців", встигнути спровадити до вічної загибелі якнайбільше обманутих людей. На сьогодні великою перемогою сатани є поневолення ним Христової церкви, яка з кожним роком втрачає ознаки Божої установи. Про його згубний вплив пророкувала фатімська Богородиця: "Він викликає заскорузлість у душах, робить їхнє життя холодним, сонним, не допускає до відновлення життя Духа і розкаяння. Він намовляє їх до уживання приємностей, які відвертають від Бога". (22.05.1928р.).
Та особливого успіху батько брехні досягнув саме в лоні УГКЦ, привівши до влади єретика Гузара, стараннями якого зумів за десять років не лише паралізувати залишки підпільної церкви, але й погасити Божого Духа практично в усіх церковних структурах, включаючи богословські заклади та монастирі. А через молоду генерацію священиків, ще в семінаріях духовно скалічених згубною наукою ІКТ та блудною сучасною теологією, а згодом неправдиво висвячених єпископами-апостатами, активно позбавляє Божої ласки та світла християн, перетворивши інфіковану духом світу церкву в мертву обрядову установу.
Та всевидячий і милостивий Господь, не знайшовши в УГКЦ достатньо пастирів, бажаючих розпочати духовну обнову, покликав з сусідніх держав правдивих, сповнених Святим Духом василіянських монахів - пророків, щоб через них врятувати свою Церкву від цілковитої руїни.
Вирвавши з її прогнилого лона жменьку "голодних та спраглих справедливості" своїх дітей, згуртував у спільноту, об'єднавши бажанням зберегти дорогоцінний скарб віри та чистоту католицького вчення, яке потопив у єресях дух антихриста, для майбутніх поколінь. Саме ця Правовірна Церква на теперішній час є практично єдиною живою гілкою в цілому Божому винограднику, через яку Господній голос взиває до сумління ієрархів східних і західних католицьких церков та державних політичних лідерів. Вона чи не єдина відкрито сповістила правду про Євросоюз і духа, що стоїть за ним і так званою Лісабонською угодою. Відмаскувала приховану за привабливими гаслами смертельну пастку демонічного поневолення, що очікує на кожну бажаючу вступити до нього державу. Сміливо заявила про реальну небезпеку прийняття владою антихристиянських законів та легалізації гомосексуалізму в Україні з усіма його руйнівними наслідками для сім'ї і суспільства. Під час організованих правовірними християнами масових маніфестацій, УПГКЦ закликала державну владу та всіх людей доброї волі активно виступити проти поширення цієї смертоносної отрути, яка деморалізовує народ, нищить в ньому основи християнства.
Звісно, прояв такої активності живої церкви, плодами якої стали правдиве покаяння та духовне прозріння, а також жива євангелізація та розпочаті нею реформи, створив серйозну перешкоду бісівським задумам, викликав у демона особливу ненависть, наслідки якої проявились у м. Чорткові. Нагадаємо, церковними ієрархами УГКЦ там було спровоковане побиття братів-християн та монахинь. Та все ж найбільшу лють у сатани породжує щоденний заклик духовного проводу ненависної йому церкви до покаяння, яке смертельно нищить його силу, вириває людські душі з під влади його ярма. Тепер стає зрозумілим, який дух змушує духовенство УГКЦ розпалювати серця людей ненавистю до правовірних владик, називаючи їх найлютішими ворогами церкви й народу. Розумній людині цього духа виявляє факт переслідування нею не Свідків Єгови, які дійсно ведуть тисячі людей до пекла, активно поширюючи відверту антиєвангелію, а саме церкву, яка викрила його, сміливо вказала на гріх і зрадників Ісуса Христа. А тому, хто не здатен думати, достатньо, наслідуючи апостола Натанаїла, піти і подивитись, заглянути в один з недільних днів до так званої "секти", щоб остаточно розвінчати духа брехні, яким наповнені "законні пастирі".
Та люблячий, вірний своїм обітницям Господь, ніколи не залишить "мале стадо" відданих Йому дітей, а завжди благословлятиме, скріплюючи їх в Дусі Святому і силі, необхідній для спасіння власних душ.
Всіх, хто з любові до Нього обрав нелегкий шлях світської зневаги і гонінь, запевняє, що варто все це стерпіти, а при потребі навіть віддати своє життя задля щасливої вічності у приготовленому Ним місці та підбадьорює: "Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі" (Мт. 5. 12).
Ігор САВЧИН
12:23 Надіслано: Голос Господній · 0
Історія Великого посту
Тому, що ми не постили нас вигнано з раю.
Отже, чинім піст, щоб вернутися до нього.
(Св. Василій Великий. Про піст)
Піст має довгу історію. Звертаючись до Старого Завіту бачимо пошану до посту та розуміння його величі й сили. У пості та послуху Мойсей отримав скрижалі, на яких Господньою рукою були написані Заповіді Божі. Саме після посту Ілля побачив Бога (наскільки це було можливо для смертної людини); на три роки і шість місяців закрив небо, щоб звернути духовні очі грішного народу на їхнього Творця і мовив: «Живий Господь Бог Ізраїлів перед яким я стою! В ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба що за моїм словом» (4 Цар 4, 39-41), тим же наклав піст на народ, для спокутування гріхів. Отруйна їжа, освячена молитвою пісника Єлисея, не завдала шкоди не лише йому, але і його гостям (4 Цар 4, 39-41). Був неушкоджений Даниїл, який по трьох тижнях посту без хліба і води був викинутий в яму з левами (Дан 6, 16-22).
Через своє непощення Ісаав став рабом брата свого, бо через їжу продав первородство (Бут 25, 30-34). Молитва та піст подарували Самуїла матері (1 Сам 1, 13-16). Піст дав непереможну міць великому героєві Самсону (Суд 13, 4).
У Новому Заповіті згадується про сорокаденний піст нашого Спасителя – Ісуса Христа, який під час сорока днів посту боровся зі спокусами сатани. Наодинці зі своїми учнями Христос наголошує їм про велику силу, що виганяє бісів, яку дає піст і молитва: «цей рід не можете вигнати інакше, як від молитви і посту» (Мр 9, 29).
Щодо історії Великого посту, то він зароджується ще за часів апостолів. Тоді перша християнська громада замість дня святкування єврейської Пасхи встановлює день поминання Христових мук. Історик Церкви Євсевій, посилаючись на свідчення св. Іринея Ліонського, каже про те, що первісна Пасха була не святковою, а обмежувалася одно-дводенним або сорокагодинним постом.
Вже у ІІ-ІІІ ст. до Хресної Пасхи додається і святкова частина – Воскресна Пасха, як святкування відкуплення. Ті, що називали себе послідовниками Йоана – святкували Воскресіння Христа у день єврейської Пасхи, хто називав себе послідовниками Петра та Павла – святкували у наступну неділю після єврейської Пасхи, хоча, як зауважував відомий філософ Сократ, жодні з них не мали письмового підтвердження. Це питання було вирішене аж на Нікейському Соборі 325 року, на якому також вперше згадується про сорокаденний передпасхальний піст. Якщо у ІІІ ст. Великий піст тривав протягом одного тижня, то вже після Нікейського Собору - сорок днів. У 346 році св. Атанасій наголошує на необхідності дотримання сорокаденного посту перед святкуванням Пасхи: «Хто нехтує Чотиридесятницею і хто наче без уваги й нечистим серцем входить у святая святих, той не празнує празника Пасхи».
Чи дійсно Великий піст триває 40 днів? Хоч ми називаємо піст Чотиридесятницею, на практиці у Східній Церкві він складає 36 з половиною днів. Оскільки з семи тижнів посту виключаємо всі суботи і неділі, не враховуючи Великої суботи та половини ночі перед празником Пасхи.
Західна церква мала шеститижневий піст, бо непосними тут є лише неділі, тому піст складав 36 днів. Щоб мати сорокаденний піст Латинська Церква у VII ст. додала ще 4 дні перед старим постом.
Чому саме 40 днів? Число 40 є символічним у Біблії. Пам’ятаємо ще зі Старого Завіту сорокаденний потоп (Бут 7, 4), сорокарічний пошук Святої Землі ізраїльським народом (Чис 14, 33), 40 днів посту Мойсея (Вих. 34, 28), сорокаденний шлях Іллі до гори Хорив (1 Цар 19, 8).
З Нового Завіту пам’ятаємо про внесення Ісуса Христа у храм на сороковий день після Різдва, про сорокаденний піст Ісуса Христа (Мт 4, 2), про 40 днів по Воскресінні, які Христос провів на землі (Ді 1, 2).
Щодо вживання їжі у піст, то у перших століттях не було загальновизначених правил посту – одні постили, відмовляючись від усього живого, інші – з живих творінь вживали лише рибу, ще інші – постили до вечора, а потім їли всяку їжу...
Ми зобов’язані постити духовно: молитися, розважати над Біблією, покутувати наші гріхи, виправляти їх, натомість чинити добрі діла та виховувати у собі чесноти.
Саме духовне зростання завдяки Сповіді, любові до ближнього і праці над собою є метою Великого посту.
За Катериною ЧЕРНЕГОЮ
Отже, чинім піст, щоб вернутися до нього.
(Св. Василій Великий. Про піст)
Піст має довгу історію. Звертаючись до Старого Завіту бачимо пошану до посту та розуміння його величі й сили. У пості та послуху Мойсей отримав скрижалі, на яких Господньою рукою були написані Заповіді Божі. Саме після посту Ілля побачив Бога (наскільки це було можливо для смертної людини); на три роки і шість місяців закрив небо, щоб звернути духовні очі грішного народу на їхнього Творця і мовив: «Живий Господь Бог Ізраїлів перед яким я стою! В ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба що за моїм словом» (4 Цар 4, 39-41), тим же наклав піст на народ, для спокутування гріхів. Отруйна їжа, освячена молитвою пісника Єлисея, не завдала шкоди не лише йому, але і його гостям (4 Цар 4, 39-41). Був неушкоджений Даниїл, який по трьох тижнях посту без хліба і води був викинутий в яму з левами (Дан 6, 16-22).
Через своє непощення Ісаав став рабом брата свого, бо через їжу продав первородство (Бут 25, 30-34). Молитва та піст подарували Самуїла матері (1 Сам 1, 13-16). Піст дав непереможну міць великому героєві Самсону (Суд 13, 4).
У Новому Заповіті згадується про сорокаденний піст нашого Спасителя – Ісуса Христа, який під час сорока днів посту боровся зі спокусами сатани. Наодинці зі своїми учнями Христос наголошує їм про велику силу, що виганяє бісів, яку дає піст і молитва: «цей рід не можете вигнати інакше, як від молитви і посту» (Мр 9, 29).
Щодо історії Великого посту, то він зароджується ще за часів апостолів. Тоді перша християнська громада замість дня святкування єврейської Пасхи встановлює день поминання Христових мук. Історик Церкви Євсевій, посилаючись на свідчення св. Іринея Ліонського, каже про те, що первісна Пасха була не святковою, а обмежувалася одно-дводенним або сорокагодинним постом.
Вже у ІІ-ІІІ ст. до Хресної Пасхи додається і святкова частина – Воскресна Пасха, як святкування відкуплення. Ті, що називали себе послідовниками Йоана – святкували Воскресіння Христа у день єврейської Пасхи, хто називав себе послідовниками Петра та Павла – святкували у наступну неділю після єврейської Пасхи, хоча, як зауважував відомий філософ Сократ, жодні з них не мали письмового підтвердження. Це питання було вирішене аж на Нікейському Соборі 325 року, на якому також вперше згадується про сорокаденний передпасхальний піст. Якщо у ІІІ ст. Великий піст тривав протягом одного тижня, то вже після Нікейського Собору - сорок днів. У 346 році св. Атанасій наголошує на необхідності дотримання сорокаденного посту перед святкуванням Пасхи: «Хто нехтує Чотиридесятницею і хто наче без уваги й нечистим серцем входить у святая святих, той не празнує празника Пасхи».
Чи дійсно Великий піст триває 40 днів? Хоч ми називаємо піст Чотиридесятницею, на практиці у Східній Церкві він складає 36 з половиною днів. Оскільки з семи тижнів посту виключаємо всі суботи і неділі, не враховуючи Великої суботи та половини ночі перед празником Пасхи.
Західна церква мала шеститижневий піст, бо непосними тут є лише неділі, тому піст складав 36 днів. Щоб мати сорокаденний піст Латинська Церква у VII ст. додала ще 4 дні перед старим постом.
Чому саме 40 днів? Число 40 є символічним у Біблії. Пам’ятаємо ще зі Старого Завіту сорокаденний потоп (Бут 7, 4), сорокарічний пошук Святої Землі ізраїльським народом (Чис 14, 33), 40 днів посту Мойсея (Вих. 34, 28), сорокаденний шлях Іллі до гори Хорив (1 Цар 19, 8).
З Нового Завіту пам’ятаємо про внесення Ісуса Христа у храм на сороковий день після Різдва, про сорокаденний піст Ісуса Христа (Мт 4, 2), про 40 днів по Воскресінні, які Христос провів на землі (Ді 1, 2).
Щодо вживання їжі у піст, то у перших століттях не було загальновизначених правил посту – одні постили, відмовляючись від усього живого, інші – з живих творінь вживали лише рибу, ще інші – постили до вечора, а потім їли всяку їжу...
Ми зобов’язані постити духовно: молитися, розважати над Біблією, покутувати наші гріхи, виправляти їх, натомість чинити добрі діла та виховувати у собі чесноти.
Саме духовне зростання завдяки Сповіді, любові до ближнього і праці над собою є метою Великого посту.
За Катериною ЧЕРНЕГОЮ
12:20 Надіслано: Голос Господній · 0
20 січ. 2011 р.
Благословило нам Боже Дитя
В історію земного життя відійшов ще один рік. Але Вічність, якої прагне кожен християнин, не має виміру часу. Після земного людського буття не буде ані років, ані століть, ані епох, бо вічними є рай і пекло. Царство Боже - довершений, досконалий устрій Всесвіту, нехай станеться воно.
“Всемогутній і вічний Бог у вигляді беззахисної дитини прийшов на світ, щоб нас вирвати з жорстокого рабства сатани й гріху та привести до Божого Царства. Ісус Христос, єдинородний Син Отця, який був від віків, став людиною, щоб нас визволити і спасти. Він хоче народитися в душі кожної людини”. У цих словах з Різдвяного вітання Правовірним Синодом та сестрами контемплятивного монастиря усім християнам закладена суть народження Спасителя. Тому такими радісними є ці Свята, тому кожен християнин радіє народженню Дитятка. А маленький Ісусик благословить нас на правильний вибір у житті - йти за Ним до Царства Божого. Чи усі почули поклик Сина Божого, чи збагнули, для чого Він нам народився?
Цього року Ісус Христос через наші людські терпіння й страждання благословив вірним УПГКЦ народження нових спільнот, храмів. Звісно ж, що лукавий через підступних своїх слуг робить усе, щоб Правовірна Христова наука не множилася у людських серцях, не роїлася у християнських душах. Так, у Чорткові Тернопільської області, у правовірних греко-католиків відібрано храм, що його успадкували від покійного отця Романа Шелепка, серце котрого не витримало морального та фізичного тиску прислужників сатани, замаскованих у священичі ряси. Навколо цієї події ієрархи та отчики УГКЦ розіграли таку театральну істерику, на яку хіба здатен антихрист, християнської любові там не було ані крихти. На “практику” взяли майбутніх “пастирів”, котрих відтепер учать калічити людські душі - семінаристів з Івано-Франківської духовної семінарії та учнів дяківської школи Чорткова. На беззахисних контемплятивних сестер із сусіднього з Чортковим селища Пробіжна накидалися, як люті вовки. Хіба ж могли думати в той час, що бути оскверненим за Христа - Його милість і благословення?
- Я є щаслива, що тут страждаю за Ісуса, - говорила одна із сестер, дрогобичанка. - Бути приниженою за Нього - значить бути Ним благословенною.
Ганебною поведінкою відзначився й тамтешній пан Сеньків (бо чи ж отець він?), коли намагався зірвати Святу Літургію, шарпав і штовхав монахинь, лаявся. Але на своїх однобоких Інтернет-сторінках речники Бучацької єпархії подали свою лукаву брехню про ці події, де очорнили не лише Правовірний Синод й священиків УПГКЦ, але й сестер контемплятивного монастиря, заснованого Андреєм Шептицьким ще у 1925 році, а також усіх правовірних християн.
Далі лукаві “пастирі” діяли методом старозавітних священиків: робити все, аби не втратити власного авторитету, про Божу Правду їм не йшлося. Як колись старосвящениками, так само й теперішніми лукавими вовками в овечих шкірах, - на тих, хто несе Христову віру, було нацьковано люд зі своїх парафій. У хід пішли брудні листівки про “страшну секту”, парафіян лякали невиліковними недугами, якщо ті посміють навідатися до капличок правовірних, запускалися й інші “страшилки”. Але брутальне очорнення правовірних дало зворотній ефект, у багатьох парафіян церков УГКЦ воно викликало внутрішній спротив.
- Вони мене мають мабуть не за овечку, а за осла, - з обуренням говорив молодий підприємець Андрій, що вийшов однієї неділі з Церкви Трійці у Дрогобичі. - Я, дякувати Богу, маю здатність відрізнити біле від чорного, добро від зла, читаю Святе Письмо і, зрештою, маю паспорт громадянина України, який мені дає право вибору. Я прийшов у храм почути Слово Боже, а чую якісь недобрі настанови й повчання.
Після кожної подібної “проповіді” про загрозу “страшної секти”, що їх виголошують “пастирі” з амвонів, часто замість євангелійної проповіді, на парафіях УПГКЦ помітно більшає вірних. За рік після заснування каплиці у Дрогобичі, для прикладу, на цій парафії Різдва Христового членів спільноти побільшало приблизно втричі, аніж до її відкриття.
Вагомим кроком у поширенні Христової віри правовірними греко-католиками є нещодавнє відкриття у Самборі каплички та жіночого контемплятивного монастиря. Благословив на це вірних УПГКЦ маленький Ісусик, що народився нам на сіні у бідній стаєнці. Зовні такими скромними є й каплички вірних УПГКЦ, але в їх середині витає Дух Божий, там шанують Першу Божу Заповідь і поклоняються Єдиному Господу. Тому й Бог зсилає на них Свою Благодать: тут відбуваються чуда зцілення й оздоровлення молитвою - тілесні та духовні.
Чому ж в церквах УГКЦ вірних так панічно лякають “сектантами”? Бо не хочуть, щоб уголос говорити про хабарництво у церковному середовищі, чи висловлюючись їх терміном, "симонію" - за навчання у семінаріях, купівлю парафій, висвячення в сан єпископа... Крім того, бояться отці поголосу про їх приватне "житіє" - особняки, дорогі іномарки, інше.
Василь КИРИЛИЧ
“Всемогутній і вічний Бог у вигляді беззахисної дитини прийшов на світ, щоб нас вирвати з жорстокого рабства сатани й гріху та привести до Божого Царства. Ісус Христос, єдинородний Син Отця, який був від віків, став людиною, щоб нас визволити і спасти. Він хоче народитися в душі кожної людини”. У цих словах з Різдвяного вітання Правовірним Синодом та сестрами контемплятивного монастиря усім християнам закладена суть народження Спасителя. Тому такими радісними є ці Свята, тому кожен християнин радіє народженню Дитятка. А маленький Ісусик благословить нас на правильний вибір у житті - йти за Ним до Царства Божого. Чи усі почули поклик Сина Божого, чи збагнули, для чого Він нам народився?
Цього року Ісус Христос через наші людські терпіння й страждання благословив вірним УПГКЦ народження нових спільнот, храмів. Звісно ж, що лукавий через підступних своїх слуг робить усе, щоб Правовірна Христова наука не множилася у людських серцях, не роїлася у християнських душах. Так, у Чорткові Тернопільської області, у правовірних греко-католиків відібрано храм, що його успадкували від покійного отця Романа Шелепка, серце котрого не витримало морального та фізичного тиску прислужників сатани, замаскованих у священичі ряси. Навколо цієї події ієрархи та отчики УГКЦ розіграли таку театральну істерику, на яку хіба здатен антихрист, християнської любові там не було ані крихти. На “практику” взяли майбутніх “пастирів”, котрих відтепер учать калічити людські душі - семінаристів з Івано-Франківської духовної семінарії та учнів дяківської школи Чорткова. На беззахисних контемплятивних сестер із сусіднього з Чортковим селища Пробіжна накидалися, як люті вовки. Хіба ж могли думати в той час, що бути оскверненим за Христа - Його милість і благословення?
- Я є щаслива, що тут страждаю за Ісуса, - говорила одна із сестер, дрогобичанка. - Бути приниженою за Нього - значить бути Ним благословенною.
Ганебною поведінкою відзначився й тамтешній пан Сеньків (бо чи ж отець він?), коли намагався зірвати Святу Літургію, шарпав і штовхав монахинь, лаявся. Але на своїх однобоких Інтернет-сторінках речники Бучацької єпархії подали свою лукаву брехню про ці події, де очорнили не лише Правовірний Синод й священиків УПГКЦ, але й сестер контемплятивного монастиря, заснованого Андреєм Шептицьким ще у 1925 році, а також усіх правовірних християн.
Далі лукаві “пастирі” діяли методом старозавітних священиків: робити все, аби не втратити власного авторитету, про Божу Правду їм не йшлося. Як колись старосвящениками, так само й теперішніми лукавими вовками в овечих шкірах, - на тих, хто несе Христову віру, було нацьковано люд зі своїх парафій. У хід пішли брудні листівки про “страшну секту”, парафіян лякали невиліковними недугами, якщо ті посміють навідатися до капличок правовірних, запускалися й інші “страшилки”. Але брутальне очорнення правовірних дало зворотній ефект, у багатьох парафіян церков УГКЦ воно викликало внутрішній спротив.
- Вони мене мають мабуть не за овечку, а за осла, - з обуренням говорив молодий підприємець Андрій, що вийшов однієї неділі з Церкви Трійці у Дрогобичі. - Я, дякувати Богу, маю здатність відрізнити біле від чорного, добро від зла, читаю Святе Письмо і, зрештою, маю паспорт громадянина України, який мені дає право вибору. Я прийшов у храм почути Слово Боже, а чую якісь недобрі настанови й повчання.
Після кожної подібної “проповіді” про загрозу “страшної секти”, що їх виголошують “пастирі” з амвонів, часто замість євангелійної проповіді, на парафіях УПГКЦ помітно більшає вірних. За рік після заснування каплиці у Дрогобичі, для прикладу, на цій парафії Різдва Христового членів спільноти побільшало приблизно втричі, аніж до її відкриття.
Вагомим кроком у поширенні Христової віри правовірними греко-католиками є нещодавнє відкриття у Самборі каплички та жіночого контемплятивного монастиря. Благословив на це вірних УПГКЦ маленький Ісусик, що народився нам на сіні у бідній стаєнці. Зовні такими скромними є й каплички вірних УПГКЦ, але в їх середині витає Дух Божий, там шанують Першу Божу Заповідь і поклоняються Єдиному Господу. Тому й Бог зсилає на них Свою Благодать: тут відбуваються чуда зцілення й оздоровлення молитвою - тілесні та духовні.
Чому ж в церквах УГКЦ вірних так панічно лякають “сектантами”? Бо не хочуть, щоб уголос говорити про хабарництво у церковному середовищі, чи висловлюючись їх терміном, "симонію" - за навчання у семінаріях, купівлю парафій, висвячення в сан єпископа... Крім того, бояться отці поголосу про їх приватне "житіє" - особняки, дорогі іномарки, інше.
Василь КИРИЛИЧ
12:17 Надіслано: Голос Господній · 0
19 лист. 2010 р.
Як маємо вистояти у духовній боротьбі
Часто ревні християни відчувають, що в боротьбі за навернення доводиться твердо протидіяти силі, яка намагається стати на дорозі до спасіння. Йдеться про силу диявола, яку в жодному разі не можна ігнорувати в боротьбі за спасіння душі.
Святе Письмо виразно говорить: "Нам бо треба боротися не проти тіла й крові, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір, і перемагаючи все, міцно встоятися" (Еф.6,12-13).
Диявол хоче вкрасти з нашого життя Ісуса, він зробить усе, щоб не дати людині покаятися, щоб люди звільнялися від гріхів, змінювалися в своїй суті і ставали щасливими.
Біблія називає сатану найхитрішим спокусником. Йому дуже легко обманути людину, бо він майстерно вміє маніпулювати нашими слабкостями, нашим страхом, нашою ослабленою вірою. Тому кожен християнин має знати, чим є духовний бій і які психологічні моменти використовує при цьому диявол.
Через свій бунт перед Богом Люцифер, що колись був найдостойнішим ангелом, втратив Небо, краса якого йому відома. Тепер він заздрить нам, що маємо приготовлене Богом місце у Небі (под. Ів.14,2-3). Тому диявол сильно хоче потягнути нас за собою, щоб і ми втратили Боже Царство. Особливо жорстокою духовна боротьба є у годину смерті, бо сатана розуміє, що це остання його можливість занапастити людську душу. Підкине вмираючій людині думки-сумніви, нав'яже зневіру в спасительну силу Ісусової Крові. Тому в час смерті маємо молитися за вмираючого, віддавати його в Ісусові руки, просити про заступництво Пресвяту Богородицю. Надзвичайно потрібна наша молитва християнській душі, яка розлучається з тілом в час трагічної смерті, наприклад, якоїсь аварії. Мусимо взивати до Ісуса за цю людину, а навіть і півгодини після її смерті, незалежно, чи це хтось із наших близьких, чи зовсім чужа для нас людина. Адже йдеться про вічне спасіння! Бо лише за життя Господь дає людині шанс відновити союз із Богом через покаяння.
В теперішньому часі поширюються різні єресі, нібито диявол насправді не існує, що пекло не є вічним. Але все це є вигадки сатани. Про існування демонів можуть потвердити екзорцисти, а про пекло виразно каже Святе Письмо: ті, які не знають Бога "вони зазнають кари,- вічної погибелі…"(IIСол.1,9).
Демон дуже хитро і підступно використовує наші слабкості, щоб підкинути ситуацію, з якої складно вийти переможцем. Це видно вже з прикладу того, як підло звів спокусник перших людей. Помилкою Єви було вже те, що вона вступила в діалог із сатаною. Він є дуже хитрий, з ним неможливо дискутувати. Навіть Ісус на пустелі не розмовляв з дияволом, а відповідав на його закиди коротко Божим словом: "Написано" (Мт.4,4). Дорого прийшлося заплатити людству за те, що наші праотці повірили у брехню сатани.
Всі ми заражені цим первородним гріхом. Тому дуже легко виникають непорозуміння в сім'ях, начебто, на рівному місці, безпричинно. Хтось несподівано захворів і лікарі не можуть встановити причини недуги. Диявол робить такі пакості, щоб відтягнути людину від Бога, перешкодити в молитві, викликати нарікання.
Хитро бреше лукавий через ворожок, екстрасенсів і їм подібним. Спочатку підкине людині проблему, згодом, ніби, дасть її вирішення. Зразу скаже, нібито, трохи правди, але потім оббреше, розсварить рідних, друзів, сусідів. Через ворожбитство посіє ворожнечу між ними, ще й може довести фальшивими пророцтвами до самогубства.
Підступно втручається диявол у Божі плани й на рівні державних справ. Для прикладу: зараз, в Євросоюзі прийнятий закон про евтаназію - "солодку смерть". Для невіруючої людини це,нібито, добре рішення, милосердям є позбавити людину страждань. Але це є пряма дорога до пекла, бо суперечить Божому Закону.
Особливо запеклою духовна боротьба стає тоді, коли триває молитва за чиєсь навернення. Диявол по-різному намагається перешкодити Божим планам спасіння. Буває, що людина щиро навернеться, але не перебуває у спільноті християн. Якщо немає кому її підтримати, перестерегти, тоді християнську душу знову починає затягувати дух світу, диявол нашіптує: "Нащо тобі молитися, маєш приємності світу". І може статися, а без спільноти часто й стається, що людина падає. Сама, без підтримки не може встояти проти підступів сатани.
Від моменту, коли ми прийняли Ісуса, сатана став нашим ворогом на життя і смерть. За наше особисте спасіння, за спасіння якнайбільше душ маємо боротися щодня. Ця боротьба пов'язана з постійними утисками і терпіннями. Переслідувань зазнав сам Ісус, переслідували аж до смерті й апостолів. І зараз Господь шукає людей, що готові боротися за Правду. Але хто йде на серйозну війну, мусить зважати на небезпеки.
Якщо хочемо боротися за Христа, маємо добре усвідомити, що власними силами не зможемо перемогти ворога. У кожному з нас є зрадник - стара людина - отруйна інфекція первородного гріха. Але кожен правдивий християнин має в собі живого Ісуса, Того, хто сильніший за князя світу. Тому мусимо поводити себе так, щоб стара наша людина не стала нам на перешкоді.
Чим можемо перемогти диявола? Не силою, не інтелігентністю, бо диявол і сильніший і інтелігентніший за нас. Перемогти в духовній боротьбі можемо тільки покорою. Диявол - це дух пихи, гордості. Покору, правду він не зносить, бо сам є брехуном: "А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому… він брехун і батько лжі" (Ів.8,44).
Але Ісус є Правда! Коли твердо стоїмо в Христі, у правді, тоді переможемо. Та якщо хоч трохи поступимося брехні, не зможемо перемогти диявола, бо він своїми інтелектуальними хитрощами обдурить нас цілковито.
В духовній боротьбі середньої дороги немає. Або служимо Богові, або служимо сатані. Бог бореться за нас, не ми самі: "Господь бо воюватиме за вас, ви ж будьте спокійні" (Вих.14,14). А якщо і станеться щось недобре, то Господь допускає це для того, щоб укріпити нас в довірі до Нього. Господь хоче лише нашої віри й покори. "Все, що народжується від Бога, перемагає світ. І ось перемога, яка перемогла світ: віра наша" (I Ів.5,4).
Однак мусимо вірити не своїм відчуттям, своєму розумові, а Богові, вірити Божому слову. Як тільки усвідомимо, що в нас переважає віра у власні відчуття над вірою в Боже слово, зразу маємо робити покаяння. Господні ж обітниці вірні! Він ніколи не зрадить того, хто віддав своє життя у Божі руки, постійно чуває над Божими дітьми.
Сьогодні щораз більше людей, в тому числі християн, стають рабами князя тьми через окультизм або залежність від будь-якого гріха. Їх можна звільнити в духовному бою лише тоді, коли будемо молитися як повновладні, змушуючи сатану відпустити свою здобич. Для цієї боротьби Господь дав нам могутню зброю.
По-перше, в молитвах маємо прикликати Ісусову Кров. Спочатку мусимо постійно віддавати себе самих під покров Божої Крові, щоб у сатани не було ні найменшого права на нас і щоб наші молитви отримали владу. По-друге, ми повинні щодня прославляти силу Ісусової Крові над зв'язаними душами, молитися і співати хвалебні пісні. В Крові Ангця криється величезна сила. Сатана не зносить спасительного призивання до Крові Ісуса, якою Він нас відкуповує: темрява змушена відпускати душі.
Величезну владу над демоном має також Ім'я Ісуса Христа. Коли будемо проголошувати переможне Ім'я Ісуса, твердині сатани впадуть і він змушений віддати полонені душі. Ім'я Ісуса має силу розбивати кайдани гріха! Молитов і переможних пісень, які хвалять Ім'я Ісуса і Його Рани, бояться й визнають усі сили пекла.
Насамкінець, за все, що трапляється у нашому житті, маємо дякувати Богові. Добре чи зле на нашу гадку, Господь допускає лише те, що буде корисним для нас. Ніколи не нарікати, а завжди тільки дякувати! Умовою перемоги є повна відданість - такий послух віри, який мала Богородиця.
Ми є воїни Христові. На підбадьорення нам Ісус дав чудову обітницю: "Ось я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу, - і ніщо вам не зашкодить" (Лк.10.19).
Ісус має кінцеве слово. Він є Переможець! Будьмо Йому вірні.
Підготувала Наталя ДАЛЯВСЬКА
Диявол хоче вкрасти з нашого життя Ісуса, він зробить усе, щоб не дати людині покаятися, щоб люди звільнялися від гріхів, змінювалися в своїй суті і ставали щасливими.
Біблія називає сатану найхитрішим спокусником. Йому дуже легко обманути людину, бо він майстерно вміє маніпулювати нашими слабкостями, нашим страхом, нашою ослабленою вірою. Тому кожен християнин має знати, чим є духовний бій і які психологічні моменти використовує при цьому диявол.
Через свій бунт перед Богом Люцифер, що колись був найдостойнішим ангелом, втратив Небо, краса якого йому відома. Тепер він заздрить нам, що маємо приготовлене Богом місце у Небі (под. Ів.14,2-3). Тому диявол сильно хоче потягнути нас за собою, щоб і ми втратили Боже Царство. Особливо жорстокою духовна боротьба є у годину смерті, бо сатана розуміє, що це остання його можливість занапастити людську душу. Підкине вмираючій людині думки-сумніви, нав'яже зневіру в спасительну силу Ісусової Крові. Тому в час смерті маємо молитися за вмираючого, віддавати його в Ісусові руки, просити про заступництво Пресвяту Богородицю. Надзвичайно потрібна наша молитва християнській душі, яка розлучається з тілом в час трагічної смерті, наприклад, якоїсь аварії. Мусимо взивати до Ісуса за цю людину, а навіть і півгодини після її смерті, незалежно, чи це хтось із наших близьких, чи зовсім чужа для нас людина. Адже йдеться про вічне спасіння! Бо лише за життя Господь дає людині шанс відновити союз із Богом через покаяння.
В теперішньому часі поширюються різні єресі, нібито диявол насправді не існує, що пекло не є вічним. Але все це є вигадки сатани. Про існування демонів можуть потвердити екзорцисти, а про пекло виразно каже Святе Письмо: ті, які не знають Бога "вони зазнають кари,- вічної погибелі…"(IIСол.1,9).
Демон дуже хитро і підступно використовує наші слабкості, щоб підкинути ситуацію, з якої складно вийти переможцем. Це видно вже з прикладу того, як підло звів спокусник перших людей. Помилкою Єви було вже те, що вона вступила в діалог із сатаною. Він є дуже хитрий, з ним неможливо дискутувати. Навіть Ісус на пустелі не розмовляв з дияволом, а відповідав на його закиди коротко Божим словом: "Написано" (Мт.4,4). Дорого прийшлося заплатити людству за те, що наші праотці повірили у брехню сатани.
Всі ми заражені цим первородним гріхом. Тому дуже легко виникають непорозуміння в сім'ях, начебто, на рівному місці, безпричинно. Хтось несподівано захворів і лікарі не можуть встановити причини недуги. Диявол робить такі пакості, щоб відтягнути людину від Бога, перешкодити в молитві, викликати нарікання.
Хитро бреше лукавий через ворожок, екстрасенсів і їм подібним. Спочатку підкине людині проблему, згодом, ніби, дасть її вирішення. Зразу скаже, нібито, трохи правди, але потім оббреше, розсварить рідних, друзів, сусідів. Через ворожбитство посіє ворожнечу між ними, ще й може довести фальшивими пророцтвами до самогубства.
Підступно втручається диявол у Божі плани й на рівні державних справ. Для прикладу: зараз, в Євросоюзі прийнятий закон про евтаназію - "солодку смерть". Для невіруючої людини це,нібито, добре рішення, милосердям є позбавити людину страждань. Але це є пряма дорога до пекла, бо суперечить Божому Закону.
Особливо запеклою духовна боротьба стає тоді, коли триває молитва за чиєсь навернення. Диявол по-різному намагається перешкодити Божим планам спасіння. Буває, що людина щиро навернеться, але не перебуває у спільноті християн. Якщо немає кому її підтримати, перестерегти, тоді християнську душу знову починає затягувати дух світу, диявол нашіптує: "Нащо тобі молитися, маєш приємності світу". І може статися, а без спільноти часто й стається, що людина падає. Сама, без підтримки не може встояти проти підступів сатани.
Від моменту, коли ми прийняли Ісуса, сатана став нашим ворогом на життя і смерть. За наше особисте спасіння, за спасіння якнайбільше душ маємо боротися щодня. Ця боротьба пов'язана з постійними утисками і терпіннями. Переслідувань зазнав сам Ісус, переслідували аж до смерті й апостолів. І зараз Господь шукає людей, що готові боротися за Правду. Але хто йде на серйозну війну, мусить зважати на небезпеки.
Якщо хочемо боротися за Христа, маємо добре усвідомити, що власними силами не зможемо перемогти ворога. У кожному з нас є зрадник - стара людина - отруйна інфекція первородного гріха. Але кожен правдивий християнин має в собі живого Ісуса, Того, хто сильніший за князя світу. Тому мусимо поводити себе так, щоб стара наша людина не стала нам на перешкоді.
Чим можемо перемогти диявола? Не силою, не інтелігентністю, бо диявол і сильніший і інтелігентніший за нас. Перемогти в духовній боротьбі можемо тільки покорою. Диявол - це дух пихи, гордості. Покору, правду він не зносить, бо сам є брехуном: "А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому… він брехун і батько лжі" (Ів.8,44).
Але Ісус є Правда! Коли твердо стоїмо в Христі, у правді, тоді переможемо. Та якщо хоч трохи поступимося брехні, не зможемо перемогти диявола, бо він своїми інтелектуальними хитрощами обдурить нас цілковито.
В духовній боротьбі середньої дороги немає. Або служимо Богові, або служимо сатані. Бог бореться за нас, не ми самі: "Господь бо воюватиме за вас, ви ж будьте спокійні" (Вих.14,14). А якщо і станеться щось недобре, то Господь допускає це для того, щоб укріпити нас в довірі до Нього. Господь хоче лише нашої віри й покори. "Все, що народжується від Бога, перемагає світ. І ось перемога, яка перемогла світ: віра наша" (I Ів.5,4).
Однак мусимо вірити не своїм відчуттям, своєму розумові, а Богові, вірити Божому слову. Як тільки усвідомимо, що в нас переважає віра у власні відчуття над вірою в Боже слово, зразу маємо робити покаяння. Господні ж обітниці вірні! Він ніколи не зрадить того, хто віддав своє життя у Божі руки, постійно чуває над Божими дітьми.
Сьогодні щораз більше людей, в тому числі християн, стають рабами князя тьми через окультизм або залежність від будь-якого гріха. Їх можна звільнити в духовному бою лише тоді, коли будемо молитися як повновладні, змушуючи сатану відпустити свою здобич. Для цієї боротьби Господь дав нам могутню зброю.
По-перше, в молитвах маємо прикликати Ісусову Кров. Спочатку мусимо постійно віддавати себе самих під покров Божої Крові, щоб у сатани не було ні найменшого права на нас і щоб наші молитви отримали владу. По-друге, ми повинні щодня прославляти силу Ісусової Крові над зв'язаними душами, молитися і співати хвалебні пісні. В Крові Ангця криється величезна сила. Сатана не зносить спасительного призивання до Крові Ісуса, якою Він нас відкуповує: темрява змушена відпускати душі.
Величезну владу над демоном має також Ім'я Ісуса Христа. Коли будемо проголошувати переможне Ім'я Ісуса, твердині сатани впадуть і він змушений віддати полонені душі. Ім'я Ісуса має силу розбивати кайдани гріха! Молитов і переможних пісень, які хвалять Ім'я Ісуса і Його Рани, бояться й визнають усі сили пекла.
Насамкінець, за все, що трапляється у нашому житті, маємо дякувати Богові. Добре чи зле на нашу гадку, Господь допускає лише те, що буде корисним для нас. Ніколи не нарікати, а завжди тільки дякувати! Умовою перемоги є повна відданість - такий послух віри, який мала Богородиця.
Ми є воїни Христові. На підбадьорення нам Ісус дав чудову обітницю: "Ось я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу, - і ніщо вам не зашкодить" (Лк.10.19).
Ісус має кінцеве слово. Він є Переможець! Будьмо Йому вірні.
Підготувала Наталя ДАЛЯВСЬКА
21:27 Надіслано: Голос Господній · 0
18 лист. 2010 р.
Зростаймо у вірі
Щоб осягнути справжнє щастя, кожна християнська душа прагне пізнати Бога. Досконале пізнання Бога властиве лише Ангелам і Святим - ми ж пізнаємо лише через Його творіння й об'явлення. Різниця між тим - як оглядати на карті незвідані землі чи подорожувати цими краями і докладно їх бачити. Ангели "на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця" (Мт.18,10), - каже сам Ісус. Лице Бога оглядають і Святі, бо вони є рівні Ангелам (Лк.20, 36).
Людство потребує пізнати Божу досконалість, інакше немає праведного життя. Тому ті, хто не знає Бога, часто впадають у гріх: лжесвідчать, не моляться, не ходять до церкви, не приступають до Святих Тайн, попри те пристрасно женуться за багатством, славою, усілякими розвагами .
Пізнаємо Бога через розважання створених речей і за допомогою розуму. Але одного розуму не достатньо, щоб самостійно дійти до ясного і належного пізнання Бога. Лише на розум опиралися погани, тому їхні поняття про Божество були не досконалі, а деякі богослужіння - неморальні. Ніхто не в силі дослідити те, що є на небі, якщо йому Бог не дасть мудрості і не зішле Святого Духа (Прем.9,16-17). Цю мудрість дає нам Господь через віру. Недаремно святий Августин каже: " Вірю, щоб розуміти".
Святе Письмо називає віру світлом Божим (Петр.2, 9), що сяє в нашій душі ( 11Кор.4, 6). Віра подібна до зорової труби: як через неї бачимо те, що не досягнемо неозброєним оком, так завдяки вірі пізнаємо те, чого не можемо пізнати розумом.
Всі правди про Всемогучого Бога були об'явлені в Євангелії і проголошені через Апостолів. Пізніше Господь не раз об'являвся й окремим людям, що не було продовженням, а лише поясненням первісного об'явлення, на якому ґрунтується наша віра.
З життя Святих знаємо, що Бог і тепер об'являється людям великої святості. Для прикладу: Ісус об'являвся святій Марії Маргариті Алякок в 1673-1675 роках і через неї звернувся до людей з проханням про почитання Пресвятого Ісусового Серця. Однак, не треба думати, що такі об'явлення і потіхи відразу надають людині ознак святості, бо суть святості - в чеснотах і терпіннях.
Для християнина віра - це дар Божий, бо здатність до віри отримуємо лише за допомогою Божої ласки. " Ніхто не може прийти до мене, коли не буде дано йому від Отця мого" - каже Ісус (Ів.6, 65). Бог дає нам віру ще під час Хрещення разом з ласкою освячуючою. Але користати з віри людина може тільки тоді, коли прийде до застосування розуму. Кожна людина отримує здатність віри через покаяння, бо Бог не уділяє дорослим ласк без їх співдії з Ним (Соб.Тр.6,7).
Господь насамперед дає ласку християнської віри тим, хто щиро прагне правди: "і шукатимете Мене та й знайдете, як тільки шукатимете Мене всім серцем вашим" (Ер. 29,13).
До віри веде і спосіб життя, приязний Богові. Божу Ласку, світло розуму отримуємо завдяки добрим справам. Тому Ісус казав: "Якщо хтось бажає його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога…" (Ів.7,17).
Врешті, і той отримає віру, хто буде просити її в Бога. Христос каже: "Кожний, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і хто стукає, тому відчиняють" (Мат.7,8).
Декотрі люди ніколи не доходять до християнської віри, бо є гордими і їм бракує доброї волі. Спаситель просвічує кожну людину, яка приходить на цей світ (Ів.1,9). Але багато втікають від спливаючого на них світла віри.
Горда людина ніколи не прийде до віри. Господь, бажаючи привести когось до Себе, дає певні випробування, а це відлякує гордих людей. Бог допускає, що Його Церкву, яка голосить правду, переслідують і принижують. Скарб Божого Слова спочиває в убогій ріллі, перед мудрими і проворними Бог ховає свої тайни (МТ.11,25), "Бог бо гордим противиться, а покірним дає благодать" (І Пт.5,5). Як каже народна приказка "Немудрість і гордість на однім коні їздять". Тому великі вчені переважно мають глибоку Божу віру, а перший-ліпший недоук чваниться власним переконанням.
Грішна людина також не хоче вірити, бо, повіривши, мусила б змінити свій спосіб життя, а це їй важко зробити. Вона воліє дочасних, миттєвих утіх і почуттєвих розкошів, які має під рукою, ніж утіх і розкошів в майбутньому житті, яких не бачить. Тому сказав один безбожник до побожного християнина: "О, бідний християнине, як ти ошукаєшся, коли небо виявиться тільки казкою". На це християнин відповів: "О, бідний недовірку, але як ошукаєшся ти, коли не виявиться казкою пекло".
Окремо варто сказати про тих, хто вперто відкидає об'явлені правди, тобто лжевірців. Лжевіра або єресь - це віра зіпсована. Її можна порівняти з чашою вина, в яку влито кілька крапель отрути. Особливу небезпеку для справи спасіння людських душ несуть лжевчителі. Такими єретиками - лжевчителями були Арій, священик Олександрійський, що заперечував Божество Христове; Македоній, єпископ Царгородський, що заперечував Божество Святого Духа; монах Мартін Лютер, що повстав проти Божого установлення Папства і учительської влади Церкви. Тобто, ставали єретиками і ширили свою лженауку між вірними переважно священики. На жаль, серед проводу Католицької церкви єресі поширюються і сьогодні. Глава УГКЦ кардинал Гузар в своїй книжці сумнівається в Христовому Божестві, Дівоцтві Богородиці, заперечує вічність пекла, віщує маятником, схвалює всі прояви гомосексуалізму.
Єресі-максима допустився і німецький архієпископ Цоліч. Він проголосив, що Ісус помер на хресті не за наші гріхи, а з солідарності з бідними. Ця єретична думка взагалі руйнує саму суть християнства. За ці єресі на підставі самого Божого Слова, вони, згідно Гал.1, 8-9 є виключеними з Церкви як прокляті.
Людина, котра навмисне сумнівається в об'явлених правдах, не може бути приязною Богові, бо кривдить Його недовір'ям. Мойсей лише раз засумнівався в тому, чи Бог дотримає обітниці і дасть ізраїльтянам воду в пустелі, і за це був покараний Богом, Який не дозволив йому ступити на обіцяну землю (Втор.20). Тому ми мусимо радикально відділитися від тих, хто проголошує єресі, молитися за них і за себе, якщо, не дай Бог, починаємо сумніватися щодо правд віри.
Щоб осягнути вічне життя, маємо випрошувати в Бога дар віри і плекати його молитвами. Щоб ніколи про нас не міг сказати Христос: "Хто не повірить, буде осуджений" (Мар.16,16), а також: "Хто не вірить, вже є осуджений" (Ів.3, 18). Наслідуймо святих і щодня молімося про навернення лжевірців і невірних. Утверджуймося у вірі й самі через прилюдне її визнання, щоб колись і до нас змогли бути достосовані Ісусові слова: "Всякий, хто Мене визнаватиме перед людьми, того і Я визнаватиму перед Отцем Моїм, що на небі" (Мт.10,32).
Підготувала
Наталя ДАЛЯВСЬКА
Пізнаємо Бога через розважання створених речей і за допомогою розуму. Але одного розуму не достатньо, щоб самостійно дійти до ясного і належного пізнання Бога. Лише на розум опиралися погани, тому їхні поняття про Божество були не досконалі, а деякі богослужіння - неморальні. Ніхто не в силі дослідити те, що є на небі, якщо йому Бог не дасть мудрості і не зішле Святого Духа (Прем.9,16-17). Цю мудрість дає нам Господь через віру. Недаремно святий Августин каже: " Вірю, щоб розуміти".
Святе Письмо називає віру світлом Божим (Петр.2, 9), що сяє в нашій душі ( 11Кор.4, 6). Віра подібна до зорової труби: як через неї бачимо те, що не досягнемо неозброєним оком, так завдяки вірі пізнаємо те, чого не можемо пізнати розумом.
Всі правди про Всемогучого Бога були об'явлені в Євангелії і проголошені через Апостолів. Пізніше Господь не раз об'являвся й окремим людям, що не було продовженням, а лише поясненням первісного об'явлення, на якому ґрунтується наша віра.
З життя Святих знаємо, що Бог і тепер об'являється людям великої святості. Для прикладу: Ісус об'являвся святій Марії Маргариті Алякок в 1673-1675 роках і через неї звернувся до людей з проханням про почитання Пресвятого Ісусового Серця. Однак, не треба думати, що такі об'явлення і потіхи відразу надають людині ознак святості, бо суть святості - в чеснотах і терпіннях.
Для християнина віра - це дар Божий, бо здатність до віри отримуємо лише за допомогою Божої ласки. " Ніхто не може прийти до мене, коли не буде дано йому від Отця мого" - каже Ісус (Ів.6, 65). Бог дає нам віру ще під час Хрещення разом з ласкою освячуючою. Але користати з віри людина може тільки тоді, коли прийде до застосування розуму. Кожна людина отримує здатність віри через покаяння, бо Бог не уділяє дорослим ласк без їх співдії з Ним (Соб.Тр.6,7).
Господь насамперед дає ласку християнської віри тим, хто щиро прагне правди: "і шукатимете Мене та й знайдете, як тільки шукатимете Мене всім серцем вашим" (Ер. 29,13).
До віри веде і спосіб життя, приязний Богові. Божу Ласку, світло розуму отримуємо завдяки добрим справам. Тому Ісус казав: "Якщо хтось бажає його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога…" (Ів.7,17).
Врешті, і той отримає віру, хто буде просити її в Бога. Христос каже: "Кожний, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і хто стукає, тому відчиняють" (Мат.7,8).
Декотрі люди ніколи не доходять до християнської віри, бо є гордими і їм бракує доброї волі. Спаситель просвічує кожну людину, яка приходить на цей світ (Ів.1,9). Але багато втікають від спливаючого на них світла віри.
Горда людина ніколи не прийде до віри. Господь, бажаючи привести когось до Себе, дає певні випробування, а це відлякує гордих людей. Бог допускає, що Його Церкву, яка голосить правду, переслідують і принижують. Скарб Божого Слова спочиває в убогій ріллі, перед мудрими і проворними Бог ховає свої тайни (МТ.11,25), "Бог бо гордим противиться, а покірним дає благодать" (І Пт.5,5). Як каже народна приказка "Немудрість і гордість на однім коні їздять". Тому великі вчені переважно мають глибоку Божу віру, а перший-ліпший недоук чваниться власним переконанням.
Грішна людина також не хоче вірити, бо, повіривши, мусила б змінити свій спосіб життя, а це їй важко зробити. Вона воліє дочасних, миттєвих утіх і почуттєвих розкошів, які має під рукою, ніж утіх і розкошів в майбутньому житті, яких не бачить. Тому сказав один безбожник до побожного християнина: "О, бідний християнине, як ти ошукаєшся, коли небо виявиться тільки казкою". На це християнин відповів: "О, бідний недовірку, але як ошукаєшся ти, коли не виявиться казкою пекло".
Окремо варто сказати про тих, хто вперто відкидає об'явлені правди, тобто лжевірців. Лжевіра або єресь - це віра зіпсована. Її можна порівняти з чашою вина, в яку влито кілька крапель отрути. Особливу небезпеку для справи спасіння людських душ несуть лжевчителі. Такими єретиками - лжевчителями були Арій, священик Олександрійський, що заперечував Божество Христове; Македоній, єпископ Царгородський, що заперечував Божество Святого Духа; монах Мартін Лютер, що повстав проти Божого установлення Папства і учительської влади Церкви. Тобто, ставали єретиками і ширили свою лженауку між вірними переважно священики. На жаль, серед проводу Католицької церкви єресі поширюються і сьогодні. Глава УГКЦ кардинал Гузар в своїй книжці сумнівається в Христовому Божестві, Дівоцтві Богородиці, заперечує вічність пекла, віщує маятником, схвалює всі прояви гомосексуалізму.
Єресі-максима допустився і німецький архієпископ Цоліч. Він проголосив, що Ісус помер на хресті не за наші гріхи, а з солідарності з бідними. Ця єретична думка взагалі руйнує саму суть християнства. За ці єресі на підставі самого Божого Слова, вони, згідно Гал.1, 8-9 є виключеними з Церкви як прокляті.
Людина, котра навмисне сумнівається в об'явлених правдах, не може бути приязною Богові, бо кривдить Його недовір'ям. Мойсей лише раз засумнівався в тому, чи Бог дотримає обітниці і дасть ізраїльтянам воду в пустелі, і за це був покараний Богом, Який не дозволив йому ступити на обіцяну землю (Втор.20). Тому ми мусимо радикально відділитися від тих, хто проголошує єресі, молитися за них і за себе, якщо, не дай Бог, починаємо сумніватися щодо правд віри.
Щоб осягнути вічне життя, маємо випрошувати в Бога дар віри і плекати його молитвами. Щоб ніколи про нас не міг сказати Христос: "Хто не повірить, буде осуджений" (Мар.16,16), а також: "Хто не вірить, вже є осуджений" (Ів.3, 18). Наслідуймо святих і щодня молімося про навернення лжевірців і невірних. Утверджуймося у вірі й самі через прилюдне її визнання, щоб колись і до нас змогли бути достосовані Ісусові слова: "Всякий, хто Мене визнаватиме перед людьми, того і Я визнаватиму перед Отцем Моїм, що на небі" (Мт.10,32).
Підготувала
Наталя ДАЛЯВСЬКА
22:09 Надіслано: Голос Господній · 0
Що можемо зробити для Господа?
До редакції вісника "Голос Господній" продовжують надходити листи від читачів, у яких віруючі діляться думками про те, яким має бути християнин, дають свідчення про оздоровлення молитвою.
Постійна читачка нашого вісника із Золочева пані Олександра цього разу надіслала до редакції цілу добірку матеріалів, що стосуються християнських моральних чеснот, дають пояснення правд віри, а також висловила думки з приводу того, що можемо зробити для укріплення Христової Церкви. "Найбільшою загрозою світу є аборт, - наводить читачка слова Святої Матері Терези. - Бо якщо ми нищимо життя, дароване нам Богом, якщо мати є вбивцею власних дітей, то що говорити про інші злочини чи війни по цілому світі".
Карою за цей гріх є так звана "ювенальна юстиція", що її настирно пропагує Євросоюз, переконана читачка. "Так, як розривається серце матері, коли в неї відбирають силою діточок, так само, а може ще й більше, болить серце в Господа" - акцентує пані Олександра.
"Що можемо ми? - ставить запитання-пораду читачка й далі викладає думки кількома пунктами:
1. "Бойова" молитва (спеціальна прохальна молитва правовірних християнин. В. К.), щоб Господь дав сльози покаяння матерям, які вже вчинили цей страшний гріх - аборт, спіралі, таблетки.
2. Кожен день заховувати в Серце Ісуса і Марії всіх матерів, які чекають діточок, щоб Матінка Божа прийшла до їх сердець, щоб кожна мати народила своїх дітей, виховала їх на Божу Славу.
3. Моліться за усіх матерів, щоб виховували дітей в побожності.
Василь КИРИЛИЧ
Карою за цей гріх є так звана "ювенальна юстиція", що її настирно пропагує Євросоюз, переконана читачка. "Так, як розривається серце матері, коли в неї відбирають силою діточок, так само, а може ще й більше, болить серце в Господа" - акцентує пані Олександра.
"Що можемо ми? - ставить запитання-пораду читачка й далі викладає думки кількома пунктами:
1. "Бойова" молитва (спеціальна прохальна молитва правовірних християнин. В. К.), щоб Господь дав сльози покаяння матерям, які вже вчинили цей страшний гріх - аборт, спіралі, таблетки.
2. Кожен день заховувати в Серце Ісуса і Марії всіх матерів, які чекають діточок, щоб Матінка Божа прийшла до їх сердець, щоб кожна мати народила своїх дітей, виховала їх на Божу Славу.
3. Моліться за усіх матерів, щоб виховували дітей в побожності.
Василь КИРИЛИЧ
22:08 Надіслано: Голос Господній · 0
13 жовт. 2010 р.
Слово на Покров Пресвятої Богородиці
У тяжкі останні часи, коли з примноженням людських гріхів збільшилися наші терпіння, Пречиста і Преблагословенна Діва Марія, Мати Господа нашого, подає нам для захисту Свій святий Покров, щоб звільнити нас від усяких бід, щоб захистити нас від голоду, хвороб і землетрусів, щоб врятувати від воєн і ран і зберегти нас непошкодженими перед Божим лицем.
Знамення Покрову Пресвятої Богородиці з'явилося у місті Константинополі, за правління боголюбивого царя Лева Мудрого (роки царювання 886-912) у церкві Пресвятої Богородиці, що у Влахернах. Влахерни - це місцевість у Константинополі, яка за часів процвітання Візантійської імперії славилася по всьому Сходу своїми святинями. Особливо відома була Богородична церква, в якій були покладені чесні ризи Пресвятої Богородиці, перенесені з Палестини в 474 р. Там же, в золотокованому ковчезі, зберігався і Її омофор - головний покров, велике покривало, яке носила Богородиця на Своїй голові, а також частина Її пояса.
В церкві Пресвятої Богородиці під час звершення всеношної служби, в неділю, в перший день місяця жовтня о четвертій годині ночі, в присутності численного збору народу, святий Андрій Юродивий (+ близ. 936 р.) звів свої очі вгору і побачив Царицю Небесну, Покровительку всього світу, Пресвяту Богородицю. Яка стояла у повітрі і молилася, сяючи сонячним світлом і покриваючи людей Своїм святим омофором. Церковне передання розповідає, що Богоматір молилася в такий спосіб довгий час, обливаючись сльозами. Закінчивши молитву, Вона підійшла до престолу і там молилася за народ, що стояв у церкві. По закінченні молитви зняла зі Своєї голови велике покривало, що блищало як блискавка і , тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, простягнула його над усім народом, що був у церкві. Після відходу Богородиці омофор став невидимим. Але, узявши його з Собою, Вона залишила благодать тим, хто був там.
Пресвята Богородиця з'явилася в оточенні багатьох святих. А найближче до неї були два вибрані: святий Іван Предтеча, більшого за якого не було серед народжених жінками (Мт.11,11) і святий Іван Богослов, якого найбільше любив Ісус і якому під Хрестом поручив свою Матір. (Ів. 19,27) Їх обох, як таких, що мають велику сміливість перед Богом, Пресвята Богородиця поставила разом із Собою, щоб швидше схилити Бога на милість: "Багато може щира молитва праведного." (Як.5,18)
Свято Покрову Пресвятої Богородиці запроваджене в Київській Митрополії не пізніше середини XII століття. Святий Андрій Юродивий був русином з роду і тому свято це урочисто звершується у слов'янських землях. У самому ж Константинополі, у Влахернській церкві, була ікона Божої Матері, на якій Богородиця зображена у тому вигляді, в якому вона явилася святому Андрію.
Дуже символічним є те, що святий Андрій побачив Пресвяту Богородицю у Влахернській церкві подібною до того знамення, яке бачив Іван Богослов в час, коли була відкрита святому апостолові таємниця загибелі, що загрожувала всьому творінню. " І сталися блискавки, і голоси, і громи, і землетруси, і великий град, і з'явилося на небі велике знамення: Жона, оповита Сонцем ." (Одкр. 11,19; 12,1) Чому ж це знамення, яке було праобразом Пречистої Діви, не з'явилося раніше блискавок, громів, голосів, землетрусу і граду, коли ще всі стихії були спокійні, але під час найстрашнішого сум'яття на небі і на землі? Так сталося тому, щоб люди зрозуміли, що Пресвята наша Захисниця поспішає до нас на допомогу в найтяжчий час, коли настає для нас загибель, і захищає нас від блиску спокусливої, недовго сяючої мирської суєти, від голосів житейської гордості і марнославства, від громів раптового нападу ворогів, від бурі пристрастей і від граду із Неба, що загрожує нам карою за гріхи. Таке знамення дав Господь тим, хто боїться Його, щоб "вони могли втекти від стріли ворожої ." (Пс.59,6) Стріли ж летять на нас, як на мішень, з усіх сторін. Одні - від зброї ворогів видимих, що гордовито нахваляються перед нами: " Другі стріли летять на нас з лука ворогів невидимих, щоб ми зі скорботою зізналися, що не можемо самі виносити демонських нападок. Ще інші стріли летять так що кожен з нас може сказати: "Обступила мене біда велика: оточили мене беззаконня мої, і я не можу бачити їх, бо їх більше, ніж волосся на голові моїй." (Пс. 39,13) Вражає нас і праведний Божий гнів, караючи за недобрі наші вчинки.
Щоб ми не були смертельно уражені всіма цими стрілами і могли уникнути небезпеки, дано нам знамення - Покров Богородиці. Покриті, як щитом, Її Покровом, ми залишаємося непошкодженими від ворожих і справедливих стріл. Бо наша Захисниця має тисячі щитів для нашої охорони, як про це говорить Її Дух Святий: "Шия Твоя - як стовп Давидів … тисяча щитів висить на ньому - усі щити сильних." (П.п. 4,4)
Пресвята Богородиця є посередницею між Христом, Главою Церкви, і віруючими, які складають тіло Церкви. Пречиста Діва перевершує Церкву, тому що справді вища за всіх її членів, але Вона досягає і Христа, як Та, Яка дала Йому плоть. Вона і нині є посередницею між Богом і людьми, між Царем Христом і войовничою Церквою, подібно до Давидового стовпа, що стоїть над Єрусалимом і досягає Сіону, обвішаного міцними щитами. Щити ці означають всесильні Її молитви за нас до Бога, які чули достойні під час з'явлення Її святого Покрову у Влахернській церкві. Вона молилася з розчуленням, як Мати до Свого Сина і Творця, вимовляючи під час молитви такі сповнені Божественного милосердя слова: "Царю Небесний! Прийми кожну людину, яка прославляє Тебе і закликає Пресвяте ім'я Твоє на всякому місці, - і , де є пам'ять про ім'я Моє, те місце освяти; прослав тих, хто прославляє Тебе і з любов'ю шанує Мене, Твою Матір, прийми від них усяку молитву і благочестиві обітниці і позбав їх від усякого зла і бід ".
Такі Її молитви чи не є щитами, які захищають войовничу Церкву? Воістину вони - незламні щити, за допомогою яких ми можемо погасити всі вогненні стріли. Тому недаремно наша Покровителька для нас є твердим стовпом перед лицем ворогів: справді, вона захищає нас і прикрашає. Захищає, коли далеко проганяє від нас видимих і невидимих ворогів, коли звільняє полонених від кайданів, коли звільняє мучимих нечистими духами, коли втішає скорботних, є заступницею покривджених і тихою пристанню гнаних бурею, коли годує голодних і відвідує хворих. Вона прикрашає нас, покриваючи перед Богом ганебну наготу нашого життя Своїми високими заслугами, як найдорогоціннішим одягом і великою благодаттю, як невичерпним скарбом, поповнюючи нашу убогість, робить нас благо угодними перед очима Господніми. Вона прикрашає, коли покриває нас, що не маємо шлюбного одягу, Своєю ризою і робить невидимою для Всевидючого Ока ганебну нашу душевну наготу.
Усе наше життя потребує Твого милостивого Покрову, Пресвята Діво, тому усердно молимося до Тебе: "Покривай нас у всі наша дні, а особливо в той час, коли душа розлучатиметься з тілом. Прийди до нас з допомогою Твоєю і захисти нас від усіх повітряних духів злоби піднебесної, а в день Страшного суду сховай нас в тайниках Твого Покрову!"
Підготувала Наталя ДАЛЯВСЬКА
В церкві Пресвятої Богородиці під час звершення всеношної служби, в неділю, в перший день місяця жовтня о четвертій годині ночі, в присутності численного збору народу, святий Андрій Юродивий (+ близ. 936 р.) звів свої очі вгору і побачив Царицю Небесну, Покровительку всього світу, Пресвяту Богородицю. Яка стояла у повітрі і молилася, сяючи сонячним світлом і покриваючи людей Своїм святим омофором. Церковне передання розповідає, що Богоматір молилася в такий спосіб довгий час, обливаючись сльозами. Закінчивши молитву, Вона підійшла до престолу і там молилася за народ, що стояв у церкві. По закінченні молитви зняла зі Своєї голови велике покривало, що блищало як блискавка і , тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, простягнула його над усім народом, що був у церкві. Після відходу Богородиці омофор став невидимим. Але, узявши його з Собою, Вона залишила благодать тим, хто був там.
Пресвята Богородиця з'явилася в оточенні багатьох святих. А найближче до неї були два вибрані: святий Іван Предтеча, більшого за якого не було серед народжених жінками (Мт.11,11) і святий Іван Богослов, якого найбільше любив Ісус і якому під Хрестом поручив свою Матір. (Ів. 19,27) Їх обох, як таких, що мають велику сміливість перед Богом, Пресвята Богородиця поставила разом із Собою, щоб швидше схилити Бога на милість: "Багато може щира молитва праведного." (Як.5,18)
Свято Покрову Пресвятої Богородиці запроваджене в Київській Митрополії не пізніше середини XII століття. Святий Андрій Юродивий був русином з роду і тому свято це урочисто звершується у слов'янських землях. У самому ж Константинополі, у Влахернській церкві, була ікона Божої Матері, на якій Богородиця зображена у тому вигляді, в якому вона явилася святому Андрію.
Дуже символічним є те, що святий Андрій побачив Пресвяту Богородицю у Влахернській церкві подібною до того знамення, яке бачив Іван Богослов в час, коли була відкрита святому апостолові таємниця загибелі, що загрожувала всьому творінню. " І сталися блискавки, і голоси, і громи, і землетруси, і великий град, і з'явилося на небі велике знамення: Жона, оповита Сонцем ." (Одкр. 11,19; 12,1) Чому ж це знамення, яке було праобразом Пречистої Діви, не з'явилося раніше блискавок, громів, голосів, землетрусу і граду, коли ще всі стихії були спокійні, але під час найстрашнішого сум'яття на небі і на землі? Так сталося тому, щоб люди зрозуміли, що Пресвята наша Захисниця поспішає до нас на допомогу в найтяжчий час, коли настає для нас загибель, і захищає нас від блиску спокусливої, недовго сяючої мирської суєти, від голосів житейської гордості і марнославства, від громів раптового нападу ворогів, від бурі пристрастей і від граду із Неба, що загрожує нам карою за гріхи. Таке знамення дав Господь тим, хто боїться Його, щоб "вони могли втекти від стріли ворожої ." (Пс.59,6) Стріли ж летять на нас, як на мішень, з усіх сторін. Одні - від зброї ворогів видимих, що гордовито нахваляються перед нами: " Другі стріли летять на нас з лука ворогів невидимих, щоб ми зі скорботою зізналися, що не можемо самі виносити демонських нападок. Ще інші стріли летять так що кожен з нас може сказати: "Обступила мене біда велика: оточили мене беззаконня мої, і я не можу бачити їх, бо їх більше, ніж волосся на голові моїй." (Пс. 39,13) Вражає нас і праведний Божий гнів, караючи за недобрі наші вчинки.
Щоб ми не були смертельно уражені всіма цими стрілами і могли уникнути небезпеки, дано нам знамення - Покров Богородиці. Покриті, як щитом, Її Покровом, ми залишаємося непошкодженими від ворожих і справедливих стріл. Бо наша Захисниця має тисячі щитів для нашої охорони, як про це говорить Її Дух Святий: "Шия Твоя - як стовп Давидів … тисяча щитів висить на ньому - усі щити сильних." (П.п. 4,4)
Пресвята Богородиця є посередницею між Христом, Главою Церкви, і віруючими, які складають тіло Церкви. Пречиста Діва перевершує Церкву, тому що справді вища за всіх її членів, але Вона досягає і Христа, як Та, Яка дала Йому плоть. Вона і нині є посередницею між Богом і людьми, між Царем Христом і войовничою Церквою, подібно до Давидового стовпа, що стоїть над Єрусалимом і досягає Сіону, обвішаного міцними щитами. Щити ці означають всесильні Її молитви за нас до Бога, які чули достойні під час з'явлення Її святого Покрову у Влахернській церкві. Вона молилася з розчуленням, як Мати до Свого Сина і Творця, вимовляючи під час молитви такі сповнені Божественного милосердя слова: "Царю Небесний! Прийми кожну людину, яка прославляє Тебе і закликає Пресвяте ім'я Твоє на всякому місці, - і , де є пам'ять про ім'я Моє, те місце освяти; прослав тих, хто прославляє Тебе і з любов'ю шанує Мене, Твою Матір, прийми від них усяку молитву і благочестиві обітниці і позбав їх від усякого зла і бід ".
Такі Її молитви чи не є щитами, які захищають войовничу Церкву? Воістину вони - незламні щити, за допомогою яких ми можемо погасити всі вогненні стріли. Тому недаремно наша Покровителька для нас є твердим стовпом перед лицем ворогів: справді, вона захищає нас і прикрашає. Захищає, коли далеко проганяє від нас видимих і невидимих ворогів, коли звільняє полонених від кайданів, коли звільняє мучимих нечистими духами, коли втішає скорботних, є заступницею покривджених і тихою пристанню гнаних бурею, коли годує голодних і відвідує хворих. Вона прикрашає нас, покриваючи перед Богом ганебну наготу нашого життя Своїми високими заслугами, як найдорогоціннішим одягом і великою благодаттю, як невичерпним скарбом, поповнюючи нашу убогість, робить нас благо угодними перед очима Господніми. Вона прикрашає, коли покриває нас, що не маємо шлюбного одягу, Своєю ризою і робить невидимою для Всевидючого Ока ганебну нашу душевну наготу.
Усе наше життя потребує Твого милостивого Покрову, Пресвята Діво, тому усердно молимося до Тебе: "Покривай нас у всі наша дні, а особливо в той час, коли душа розлучатиметься з тілом. Прийди до нас з допомогою Твоєю і захисти нас від усіх повітряних духів злоби піднебесної, а в день Страшного суду сховай нас в тайниках Твого Покрову!"
Підготувала Наталя ДАЛЯВСЬКА
16:02 Надіслано: Голос Господній · 0
Незряча дрогобичанка розмовляє з Богом
У Дрогобичі на вулиці Війтівська Гора живе самітня незряча 87-річна жінка. Свій зір вона втратила 20 літ тому. Невеличка оселя у двоквартирному старому будинку – усе, що нажила за своє життя.
Незрячу Марію Бик у місті знають хіба що ті, хто її відвідує - соціальні працівники, кілька небайдужих людей та одиниці священиків. Останніх, як стверджує жінка, тут не було уже кілька літ.
- Не потрібна я їм, - скаржиться жінка, - бо не можу бути в церкві й не маю грошей на пожертву. Вже й забула, коли тут був священик.
Добрим словом згадує ксьондза з католицького костелу - щирої душі був чоловік, але нема вже його, напевно й через те нема, що був такий добрий. А тепер ніхто й не приходить.
- А мені треба комусь вилити свою душу, - виповідає далі жінка свою журу. - Навідує мене Юра, це йому запишеться у Книзі Життя, але він світський чоловік, а священики до мене не приходять.
Про Книгу Життя незряча Марія Бик говорить особливо захоплено. Потраплять до неї, каже, такі люди, як цей бориславський лікар на ім’я Юрій, котрий жертвує особистим часом, щоб допомогти їй, людині з обмеженими можливостями. Будуть занесені до цієї Книги лише праведники, твердить жінка, а інші, а таких, ой як багато, - підуть до пекла.
- Найбільша провина, за те, що робиться у світі, лежить на священиках, - переконана жінка. - На нікого не покладено стільки відповідальності перед Богом, як на них. Навіть президенти не мають таких повноважень, бо вони від світу. А священики - від Бога (слово “Бог” щоразу вимовляє, характерно протягуючи першу голосну). Колись стануть перед Всевишнім, а Він спитає їх: “Як ви пасли свої вівці”. І будуть відповідати перед Богом.
Може тому й нема у старенької священиків, що нема у них Духа, вважає та. Бо всі, хто буває у неї, кликані Святим Духом, переконана жінка. Ту людину, у котрої Його нема, Бог до неї не допустить.
- Коли я на самоті, то розмовляю з Богом, - говорить самітня жінка. - Я Його відчуваю у собі і я живу в Ньому. Говорю з ним, як тепер з вами, як з живою людиною.
Коли ми разом з Юрієм зібралися покидати помешкання Марії Бик, жінка попросила прочитати їй щось із Псальмів. І лікар Юрій, котрий мешкає у Дрогобичі на вулиці Володимира Великого, напам’ять промовляв 91-й Псалом Давида, його слухала незряча й разом з читцем завершувала фрази: “Алилуя, алилуя, алилуя”.
Василь КИРИЛИЧ
P.S. Днями під духовну опіку незрячу самітню дрогобичанку Марію Бик взяли отці Церкви Різдва Христового, що на вулиці Копистянського. Стареньку жінку відвідав владика Самуїл й уділив їй святі тайни.
- Не потрібна я їм, - скаржиться жінка, - бо не можу бути в церкві й не маю грошей на пожертву. Вже й забула, коли тут був священик.
Добрим словом згадує ксьондза з католицького костелу - щирої душі був чоловік, але нема вже його, напевно й через те нема, що був такий добрий. А тепер ніхто й не приходить.
- А мені треба комусь вилити свою душу, - виповідає далі жінка свою журу. - Навідує мене Юра, це йому запишеться у Книзі Життя, але він світський чоловік, а священики до мене не приходять.
Про Книгу Життя незряча Марія Бик говорить особливо захоплено. Потраплять до неї, каже, такі люди, як цей бориславський лікар на ім’я Юрій, котрий жертвує особистим часом, щоб допомогти їй, людині з обмеженими можливостями. Будуть занесені до цієї Книги лише праведники, твердить жінка, а інші, а таких, ой як багато, - підуть до пекла.
- Найбільша провина, за те, що робиться у світі, лежить на священиках, - переконана жінка. - На нікого не покладено стільки відповідальності перед Богом, як на них. Навіть президенти не мають таких повноважень, бо вони від світу. А священики - від Бога (слово “Бог” щоразу вимовляє, характерно протягуючи першу голосну). Колись стануть перед Всевишнім, а Він спитає їх: “Як ви пасли свої вівці”. І будуть відповідати перед Богом.
Може тому й нема у старенької священиків, що нема у них Духа, вважає та. Бо всі, хто буває у неї, кликані Святим Духом, переконана жінка. Ту людину, у котрої Його нема, Бог до неї не допустить.
- Коли я на самоті, то розмовляю з Богом, - говорить самітня жінка. - Я Його відчуваю у собі і я живу в Ньому. Говорю з ним, як тепер з вами, як з живою людиною.
Коли ми разом з Юрієм зібралися покидати помешкання Марії Бик, жінка попросила прочитати їй щось із Псальмів. І лікар Юрій, котрий мешкає у Дрогобичі на вулиці Володимира Великого, напам’ять промовляв 91-й Псалом Давида, його слухала незряча й разом з читцем завершувала фрази: “Алилуя, алилуя, алилуя”.
Василь КИРИЛИЧ
P.S. Днями під духовну опіку незрячу самітню дрогобичанку Марію Бик взяли отці Церкви Різдва Христового, що на вулиці Копистянського. Стареньку жінку відвідав владика Самуїл й уділив їй святі тайни.
15:37 Надіслано: Голос Господній · 0
13 серп. 2010 р.
Вірність Божому Слову - запорука спасіння
З часу заснування правовірної гілки в духовно паралізованій УГКЦ не вщухають пристрасті навколо причини такого відокремлення. Подекуди за творчою наснагою місцевих парохів, які виявляють гідне подиву багатство власної фантазії, розмови обростають такими нісенітницями, що годі помістити їх в рамки здорового глузду.
Тим не дуже переймаються ті, кого мало хвилює доля Церкви, котрі ходять до неї щонеділі, пасивно вистоюючи на Богослужбі радше задля людського ока, хибно вважаючи, що цього цілком достатньо для власного спасіння. Та є частина людей, котрі не пропускають нагоди висловити свій осуд, а часом і "співчуття" на адресу тих, хто, на їхню думку, заблукав, раптово втративши духовні орієнтири. Їм важко зрозуміти, чому ті, котрі поруч з ними не один десяток років, щоденно перебуваючи на Літургії, з появою Церкви Різдва Христового рішуче залишили їх, та приєднались до правовірних християн. А не розуміють тому, що не перебувають в Божому світлі, і не зважаючи на свої постійні молитви, прощі та щоденні відвідини храму так і не пізнали Живого Ісуса, не впустили Його до свого серця, а тому й не мають живої спільності ні з Ним, ні між собою. І хоча на словах люблять свого Господа, та серця їхні належать світу, який щоденно розпинає Його бо "…дружба світу цього - то ворожнеча проти Бога. Хто, отже, хоче бути приятелем світу, той стає ворогом Божим". (Як.4.4) І так, обманюючи самих себе, прагнуть осягнути з Ним Царство Небесне. А вина за таке мислення більшою мірою лежить на пастирях, котрі з тієї ж причини не здатні їх проводити туди. Бо вони хоча й вивчили богословську науку, проте так і не стали свідками Христовими, а залишилися професійними викладачами-теоретиками зі своєю інтелектуальною пихою.
Всім їм бракує власного досвіду пережиття у своєму серці радості особистої зустрічі з Живим Ісусом, тому й залишились не наверненими в'язнями духа світу, як і вся їхня паства, яку вони успішно провадять до спільної загибелі. Навіть при великому бажанні вони вже неспроможні привести людей до правдивого покаяння, бо, їхні театральні проповіді позбавлені Духа Святого, якого втратили (ті, хто мали) ще в семінарії, завдяки новій методиці викладання, не проникають до глибин людських сердець.
Таких сучасних фарисеїв Спаситель наш називає "лукавим поріддям", бо на словах славлять Його, а на ділі зраджують, зневажаючи Його Слово, яке сповіщає волю Отця. Попри те називає блаженними тих, що слухають Боже Слово і його зберігають, а значить старанно виконують. "Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються." (Рм.2.13)
Отже, не пасивне слухання, а виконання волі Божої є запорукою спасіння!
"Будьте виконавцями Слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи." (Як.1.22) А Слово Боже застерігає "…і між вами будуть учителі ложні, які введуть погубні єресі, й відрікшися Владики, що відкупив їх, наведуть на себе скору погибель" (ІІ Пет.2.1). А далі вже конкретно наказує: "Єретика чоловіка по першім і другім попередженні цурайтесь, знаючи, що такий ось збився на манівці й грішить, ще й осуджує себе самого" (Тим.3.10-11). Сьогодні мало хто не знає, що єресь є тяжким гріхом проти Бога, бо заперечує Його науку, а тому стягує прокляття, що веде до втрати життя вічного того, хто проповідує іншу Євангелію (Гл.1.9).
З оприлюдненої, фактами підтвердженої інформації вже, мабуть ні у кого не викликає сумніву те, що п. Гузар за кількістю єресей, висвітлених ним самим у відомій книзі "Бесіди…", встановив своєрідний рекорд серед до тепер знаних єретиків. Для порівняння досить згадати з історії церкви священика Арія, котрий за одну єресь, що нею звів більшу частину християн, був проголошений проклятим і відлучений від церкви. А в наш час заслуженіший архієретик без тіні каяття чи спростування продовжує незаконно займати найвищу посаду в УГКЦ та зі своїм апостатичним синодом баламутити несвідомих християн.
Якщо зі священиками, яким ще під час їхньої духовної формації ліберальні професори-теологи підірвали віру до Божого Слова і всього надприродного у Святому Письмі, більш-менш зрозуміло, то чому ж християни, стягуючи гнів Божий і прирікаючи себе на вічні муки, легковажно залишаються в єдності зі своїм лицемірним духовенством, яке молиться, вітає, виголошує многоліття найбільшому єретику і синоду його однодумців??? Адже Господь виразно застерігає: "Якщо хтось до вас приходить і цього (Божого) вчення не приносить, того до хати не приймайте і не вітайте. Бо хто його вітає, той бере участь у його лихих вчинках" (ІІ Ів.10-11); і закликає: "Лишіть їх: це сліпі проводирі сліпих!..." (Мт. 15.14). То чому ж мудрування лукавих священиків та їх авторитет вони поставили вище Слова Господнього?!
Головною причиною духовного невігластва та сліпоти є масове незнання Божого Слова, яке є єдиним мірилом істини. А все тому, що не читають Святого Письма, або читаючи не заглиблюються у зміст Його Слів, не роздумують над Ними. Вони навіть і не здогадуються, що саме до них звертається Ісус: "Не кожний, що промовляє до мене: Господи, Господи - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі". (Мт.7.21). А воля Отця захована в Словах Його Сина і "Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі". (Мт.7.27).
Сьогодні Христова Церква, яка проживає останні часи перед другим приходом Господа, виставлена Ним на пробу. До кого в любові прив'язане серце кожного її члена: до поблажливих, зваблених світом отців, та "побілених гробів" під виглядом позолочених храмів, де попри урочисті церемонії та наспіви скрито вже панує дух антихриста, чи до Ісуса, який прийшов у світ в бідній стаєнці, щоб з любові до нас принести Себе в жертву? "Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять." (Як.1.12).
Зі сказаного не важко здогадатися, в чому полягає справжня причина відходу незначної, але просвіченої частини богобоязних християн з омертвілих, позбавлених ознак присутності Духа Святого, церков.
Вони не бажають й надалі випробовувати терпеливість люблячого Бога, перебуваючи в нелицемірній любові та Божому остраху перед справедливим покаранням, яке би могло в різний час та спосіб зійти на них чи їхніх дітей та онуків за зраду Божому Слову, а простіше - щоб спастися!
Ігор САВЧИН
Всім їм бракує власного досвіду пережиття у своєму серці радості особистої зустрічі з Живим Ісусом, тому й залишились не наверненими в'язнями духа світу, як і вся їхня паства, яку вони успішно провадять до спільної загибелі. Навіть при великому бажанні вони вже неспроможні привести людей до правдивого покаяння, бо, їхні театральні проповіді позбавлені Духа Святого, якого втратили (ті, хто мали) ще в семінарії, завдяки новій методиці викладання, не проникають до глибин людських сердець.
Таких сучасних фарисеїв Спаситель наш називає "лукавим поріддям", бо на словах славлять Його, а на ділі зраджують, зневажаючи Його Слово, яке сповіщає волю Отця. Попри те називає блаженними тих, що слухають Боже Слово і його зберігають, а значить старанно виконують. "Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються." (Рм.2.13)
Отже, не пасивне слухання, а виконання волі Божої є запорукою спасіння!
"Будьте виконавцями Слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи." (Як.1.22) А Слово Боже застерігає "…і між вами будуть учителі ложні, які введуть погубні єресі, й відрікшися Владики, що відкупив їх, наведуть на себе скору погибель" (ІІ Пет.2.1). А далі вже конкретно наказує: "Єретика чоловіка по першім і другім попередженні цурайтесь, знаючи, що такий ось збився на манівці й грішить, ще й осуджує себе самого" (Тим.3.10-11). Сьогодні мало хто не знає, що єресь є тяжким гріхом проти Бога, бо заперечує Його науку, а тому стягує прокляття, що веде до втрати життя вічного того, хто проповідує іншу Євангелію (Гл.1.9).
З оприлюдненої, фактами підтвердженої інформації вже, мабуть ні у кого не викликає сумніву те, що п. Гузар за кількістю єресей, висвітлених ним самим у відомій книзі "Бесіди…", встановив своєрідний рекорд серед до тепер знаних єретиків. Для порівняння досить згадати з історії церкви священика Арія, котрий за одну єресь, що нею звів більшу частину християн, був проголошений проклятим і відлучений від церкви. А в наш час заслуженіший архієретик без тіні каяття чи спростування продовжує незаконно займати найвищу посаду в УГКЦ та зі своїм апостатичним синодом баламутити несвідомих християн.
Якщо зі священиками, яким ще під час їхньої духовної формації ліберальні професори-теологи підірвали віру до Божого Слова і всього надприродного у Святому Письмі, більш-менш зрозуміло, то чому ж християни, стягуючи гнів Божий і прирікаючи себе на вічні муки, легковажно залишаються в єдності зі своїм лицемірним духовенством, яке молиться, вітає, виголошує многоліття найбільшому єретику і синоду його однодумців??? Адже Господь виразно застерігає: "Якщо хтось до вас приходить і цього (Божого) вчення не приносить, того до хати не приймайте і не вітайте. Бо хто його вітає, той бере участь у його лихих вчинках" (ІІ Ів.10-11); і закликає: "Лишіть їх: це сліпі проводирі сліпих!..." (Мт. 15.14). То чому ж мудрування лукавих священиків та їх авторитет вони поставили вище Слова Господнього?!
Головною причиною духовного невігластва та сліпоти є масове незнання Божого Слова, яке є єдиним мірилом істини. А все тому, що не читають Святого Письма, або читаючи не заглиблюються у зміст Його Слів, не роздумують над Ними. Вони навіть і не здогадуються, що саме до них звертається Ісус: "Не кожний, що промовляє до мене: Господи, Господи - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі". (Мт.7.21). А воля Отця захована в Словах Його Сина і "Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі". (Мт.7.27).
Сьогодні Христова Церква, яка проживає останні часи перед другим приходом Господа, виставлена Ним на пробу. До кого в любові прив'язане серце кожного її члена: до поблажливих, зваблених світом отців, та "побілених гробів" під виглядом позолочених храмів, де попри урочисті церемонії та наспіви скрито вже панує дух антихриста, чи до Ісуса, який прийшов у світ в бідній стаєнці, щоб з любові до нас принести Себе в жертву? "Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять." (Як.1.12).
Зі сказаного не важко здогадатися, в чому полягає справжня причина відходу незначної, але просвіченої частини богобоязних християн з омертвілих, позбавлених ознак присутності Духа Святого, церков.
Вони не бажають й надалі випробовувати терпеливість люблячого Бога, перебуваючи в нелицемірній любові та Божому остраху перед справедливим покаранням, яке би могло в різний час та спосіб зійти на них чи їхніх дітей та онуків за зраду Божому Слову, а простіше - щоб спастися!
Ігор САВЧИН
22:43 Надіслано: Голос Господній · 0
19 черв. 2010 р.
Про піст Петрівку
Після Неділі всіх Святих в понеділок 31 травня мирозпочали піст, який носить назву Петрівка, він буде тривати до 11 липня цього року.
Святі апостоли молитвою і постом готувалися до Зіслання Святого Духа. Вони багато молилися й постили, доки почали проповідувати святе Євангеліє. Після молитви й посту вони висвячували нових пресвітерів на апостольську працю, як це читаємо в Діяннях апостолів: "Вони настановили їм по церквах пресвітерів, а після молитви й посту, передали їх Господеві, в якого ті увірували" (14, 23). Святий Йоан Золотоустий свідчить, що "апостоли майже завжди постили".
Тож і свята Церква з давніх-давен молитвою і постом приготовляє своїх вірних до великого празника Святих верховних апостолів Петра й Павла, пам'ять яких святкуємо 12 липня (29 червня), а наступного дня ще й Собор 12 апостолів. Цей піст настає після святої П'ятидесятниці, тому в давнину деколи його називали постом П'ятдесятниці. Він знаний також, як піст святих апостолів, піст Апостольський, піст Петрів і піст літній. Наш народ зве його Петрівкою.
Святі апостоли молитвою і постом готувалися до Зіслання Святого Духа. Вони багато молилися й постили, доки почали проповідувати святе Євангеліє. Після молитви й посту вони висвячували нових пресвітерів на апостольську працю, як це читаємо в Діяннях апостолів: "Вони настановили їм по церквах пресвітерів, а після молитви й посту, передали їх Господеві, в якого ті увірували" (14, 23). Святий Йоан Золотоустий свідчить, що "апостоли майже завжди постили".
Тож і свята Церква з давніх-давен молитвою і постом приготовляє своїх вірних до великого празника Святих верховних апостолів Петра й Павла, пам'ять яких святкуємо 12 липня (29 червня), а наступного дня ще й Собор 12 апостолів. Цей піст настає після святої П'ятидесятниці, тому в давнину деколи його називали постом П'ятдесятниці. Він знаний також, як піст святих апостолів, піст Апостольський, піст Петрів і піст літній. Наш народ зве його Петрівкою.
ВСТАНОВЛЕННЯ ПЕТРІВКИ
Піст святих апостолів дуже давній, бо сягає перших віків християнської віри. З IV століття маємо про нього свідчення святого Атанасія Великого і святого Амвросія Медіолянського, а з V ст. святого Льва Великого і Теодорета Кирського. Найдавніше свідчення про Петрівку дає нам святий Атанасій Великий († 373). У своєму листі до цісаря Констанція, де скаржиться на переслідування від аріян, він пише: "У часі тижня після святої П'ятдесятниці народ, що зберігав піст, вийшов на цвинтар молитися". "Господь так вирішив, - каже святий Амвросій († 397), - щоб ми брали участь в Його муках в часі Чотиридесятниці, так, щоб і раділи ми Його воскресенням під час П'ятидесятниці. Ми не постимо в П'ятдесятниці, тому що в ті дні сам Господь перебував з нами… Бути разом з Христом - це наче пожива для християн. Тож у часі П'ятдесятниці ми живимося Господом, що з нами перебуває. Після тих днів, коли Господь піднісся на небо, ми знову постимо" (Бесіда. 61).
Святий Лев Великий († 461) говорить: "Після празника П'ятдесятниці піст особливо необхідний, щоб його подвигом очистити наші думки і стати гідними дарів Святого Духа… Тому то установлений незмінний і спасенний звичай, щоб після святих і радісних днів, що їх празнуємо в честь Господа, який воскрес із мертвих і потім піднісся на небо, і після прийняття дару Святого Духа, - приходив подвиг посту" (Бесіда. 74 і 76).
Паломниця С. Етерія (кінець IV ст. ) у своєму щоденнику згадує, що наступного дня після празника П'ятдесятниці починався піст. В Апостольських постановах (IV ст. ) сказано: "Після П'ятдесятниці празнуйте одну седмицю, а потім зберігайте піст, бо справедливість вимагає, щоб радіти після одержання дарів Божих і постити після відпочинку тіла".
Із свідчень IV сторіччя виходить, що в Олександрії, Єрусалимі й Антіохії піст Апостолів був пов'язаний з П'ятидесятницею, а не з празником святих апостолів Петра й Павла. У перші століття після П'ятдесятниці був звичайно один тиждень радості, тобто загальниця, а потім один тиждень посту.
Про Петрів піст згадується в канонах царгородського патріярха Никифора (806-815). В уставі святого Теодора Студита сказано про Чотиридесятниці святих апостолів. Симеон Солунський († 1429) так пояснює мету цього посту: "Піст апостолів слушно встановлений в їхню честь, бо через них ми одержали дуже багато благ і вони є для нас прикладом і вчителями посту… Ми, згідно з Апостольськими постановами, що їх уклав Климент, після Зіслання Святого Духа один тиждень празнуємо, а потім у наступному тижні постом віддаємо честь апостолам, що навчали нас постити".
ТРИВАННЯ ПЕТРІВКИ
Піст Петрівки ввійшов у практику в Церкві не дорогою закону, але через звичай. З тієї причини тривалий час не було одностайності ані щодо його дотримання, ані щодо часу його тривання. Одні постили 12 днів, другі - 6, інші - 4, а ще інші - тільки один день. Антіохійський патріярх Теодор Вальсамон († 1204) про Петрівку каже: "За сім днів і більше до празника Петра й Павла всі вірні, тобто миряни й монахи, зобов'язані постити, а хто б не хотів, то хай буде виключений з християнської спільноти".
З твору “Про три чотиридесятниці”, який приписують монахові синайської обителі Анастасієві Синаїтові (VI-VII ст.), довідуємося, що піст апостолів тривав від першої неділі після П'ятдесятниці аж до празника Успення Пресвятої Богородиці. Пізніше від нього відділився Успенський піст, і з Петрівки виключено місяць липень. Симеон Солунський говорить про один тиждень посту Петрівки. Сирійці-уніяти зменшили цей піст до чотирьох днів, а сирійці-яковіти дотримуються його разом з греками.
Піст святих апостолів у нашій Церкві триває від неділі Всіх святих до 12 липня - празника святих Апостолів Петра й Павла. Він може бути довший або коротший, залежно від того, коли випадає празник Пасхи. Випаде празник Пасхи скоріше - довша Петрівка, випаде пізніше - коротша Петрівка. Найбільше вона може мати шість тижнів, а найменше - один тиждень і один день. Тривання Петрового посту вже на початках християнської України був той самий, що й сьогодні.
ПРИПИСИ ПОСТУ
Петрів піст є дещо лагідніший, ніж Великий піст перед Пасхою. Замойський Синод 1720 року пригадує, що в нас Петрівка триває від першої неділі після Зелених свят, тобто від неділі Всіх святих, до празника святих апостолів Петра й Павла. Синод уважає, що від цього посту можна звільняти селян і робітників частково або цілком тому, що він припадає на час жнив. Львівський Синод 1891 року на час Петрівки дозволяє в понеділок, середу і п'ятницю набіл, а в інші чотири дні тижня м'ясні страви, але накладає на мирян обов'язок перед обідом і перед вечерею проказувати п'ять разів "Отче наш" і п'ять разів "Богородице Діво", а духовні особи мають відмовляти п'ятдесятий псалом.
Джерело:slovoprosvity.com.ua
13:26 Надіслано: Голос Господній · 0
30 квіт. 2010 р.
України чорний біль
Минуло 24 роки від вибуху на Чнобильській АЕС. Ця страшна трагедія сталася 26 квітня 1986 року.
Внаслідок трагедії були заражені ґрунт, вода, повітря, продукти. Люди намагалися знешкодити зараження, але їм це не вдалося. Наслідки тої катастрофи проявляються і сьогодні.
Якими б важкими не були наслідки аварії на атомній електростанції, гріх набагато заразніший і набагато жахливіший, аніж Чорнобиль. Гріх заражає на всі віки. Люди не змогли очистити Чорнобиль, але гріх, все-таки, очистити можна - кров'ю Ісуса Христа. Біблія каже: якщо ми сповідуємо гріхи наші, то Бог вірний і праведний, Він простить нам гріхи наші і очистить від всякої неправди.
Чому про той страшний час 86-го ми уже якось забули? Байдужість? Гордість? Від байдужості своєї ми ставимо страшну трагедію в один ряд з буденними явищами та подіями, через нашу гордість не хочемо усвідомити, що навіть ці буденні явища та події є керованими Небом, а така страшна катастрофа, якою був вибух у Чорнобилі, могла статися з Божого допусту через наші гріхи. Усі ми згрішили. Біблія каже, що коли ми думаємо, що не вчинили гріха, то ми обманюємо самі себе.
Святе Письмо розповідає, що Ісус переходив через Єрихон, невеличке місто за 27 кілометрів від Єрусалима. Закхей дуже хотів зустрітися з Ісусом, він намагався підійти до Нього та на перешкоді стояв натовп.
Часто між людиною та Ісусом стоїть гордість. Гордість - це смертельний гріх. Можливо, хтось не вважає себе грішником, йому здається, що він достатньо релігійна людина, бо ж виріс у християнській сім’ї. Але це не так, бо ж народившись у гаражі, людина не стане автомобілем. Також звичайні відвідини храму не роблять її християнином. Людина має особисто увірувати в Христа, а не Церква має прийняти рішення за неї.
Багатьом людям саме гордість перешкоджає навернутися до Ісуса. А Біблія говорить, що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать.
...Людська байдужість. Вона роз’їдає свідомість Божого творіння - людини. Того дня, у 24-ту річницю Чорнобильської трагедії, усі вкраїнські телеканали мали б нагадувати про цей біль, однак, замість них транслювалися розважальні програми, йшли “мильні” телесеріали. А ще - пропагування “вільного” життя, розпусти, одностатевого співжиття, знахарства, екстрасенсорики, астрології тощо. Ось невеличкий їх перелік з телепрограм деяких каналів того дня: “Info-шок”, “Битва екстрасенсів”, “Comedy Club”, “Анекдоти по-українськи”, “Шустер Live”, “Мiняю жiнку”, “Знахарі”, “Кашпiровський проти Чумака”...
А ще вражає ситуація навколо Чорнобиля своїм цинізмом. Виявилося, що на великій біді, якою стала для всього світу аварія, можна ще й добряче заробити. Не йдеться про махінації з грошовими виплатами липовим “чорнобильцям”, хоча й не без них, а... про турбізнес у зону лиха.
Чорнобильська АЕС названа “найекзотичнішим” місцем для туризму на Землі. Такого визначення небезпечна зона удостоїлася від журналу “Forbes”, що опублікував список суперекстравагантних туристичних місць, де можна і відпочити, і побачити те, чого більше немає ніде в світі...
Господи, прости їм, бо не знають, що чинять. Краще - не бачити такого.
Марія ЯРОВА
Якими б важкими не були наслідки аварії на атомній електростанції, гріх набагато заразніший і набагато жахливіший, аніж Чорнобиль. Гріх заражає на всі віки. Люди не змогли очистити Чорнобиль, але гріх, все-таки, очистити можна - кров'ю Ісуса Христа. Біблія каже: якщо ми сповідуємо гріхи наші, то Бог вірний і праведний, Він простить нам гріхи наші і очистить від всякої неправди.
Чому про той страшний час 86-го ми уже якось забули? Байдужість? Гордість? Від байдужості своєї ми ставимо страшну трагедію в один ряд з буденними явищами та подіями, через нашу гордість не хочемо усвідомити, що навіть ці буденні явища та події є керованими Небом, а така страшна катастрофа, якою був вибух у Чорнобилі, могла статися з Божого допусту через наші гріхи. Усі ми згрішили. Біблія каже, що коли ми думаємо, що не вчинили гріха, то ми обманюємо самі себе.
Святе Письмо розповідає, що Ісус переходив через Єрихон, невеличке місто за 27 кілометрів від Єрусалима. Закхей дуже хотів зустрітися з Ісусом, він намагався підійти до Нього та на перешкоді стояв натовп.
Часто між людиною та Ісусом стоїть гордість. Гордість - це смертельний гріх. Можливо, хтось не вважає себе грішником, йому здається, що він достатньо релігійна людина, бо ж виріс у християнській сім’ї. Але це не так, бо ж народившись у гаражі, людина не стане автомобілем. Також звичайні відвідини храму не роблять її християнином. Людина має особисто увірувати в Христа, а не Церква має прийняти рішення за неї.
Багатьом людям саме гордість перешкоджає навернутися до Ісуса. А Біблія говорить, що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать.
...Людська байдужість. Вона роз’їдає свідомість Божого творіння - людини. Того дня, у 24-ту річницю Чорнобильської трагедії, усі вкраїнські телеканали мали б нагадувати про цей біль, однак, замість них транслювалися розважальні програми, йшли “мильні” телесеріали. А ще - пропагування “вільного” життя, розпусти, одностатевого співжиття, знахарства, екстрасенсорики, астрології тощо. Ось невеличкий їх перелік з телепрограм деяких каналів того дня: “Info-шок”, “Битва екстрасенсів”, “Comedy Club”, “Анекдоти по-українськи”, “Шустер Live”, “Мiняю жiнку”, “Знахарі”, “Кашпiровський проти Чумака”...
А ще вражає ситуація навколо Чорнобиля своїм цинізмом. Виявилося, що на великій біді, якою стала для всього світу аварія, можна ще й добряче заробити. Не йдеться про махінації з грошовими виплатами липовим “чорнобильцям”, хоча й не без них, а... про турбізнес у зону лиха.
Чорнобильська АЕС названа “найекзотичнішим” місцем для туризму на Землі. Такого визначення небезпечна зона удостоїлася від журналу “Forbes”, що опублікував список суперекстравагантних туристичних місць, де можна і відпочити, і побачити те, чого більше немає ніде в світі...
Господи, прости їм, бо не знають, що чинять. Краще - не бачити такого.
Марія ЯРОВА
22:17 Надіслано: Голос Господній · 0
Підписатися на:
Дописи (Atom)
При передруку матеріалів обов'язкове активне посилання на цей сайт. Усі права захищені
..:: © Голос Господній 2010 ::.. E-mail
..:: © Голос Господній 2010 ::.. E-mail