Чому ми є правовірні християни

Якщо звернутися до давніх рукописів, то по відношенню до віри християн використовувалося словосполучення «правовірна віра». Для прикладу – «Повість врем’яних літ» та інші тогочасні літописи.
У «Житії і хождєнії ігумена Даниїла», датованому початком XII століття, йдеться: «І повъл князь ігумену Святаго Сави стати над гробом со своіми черниці і съ правовірними попи». А «Слово про загибель Руської землі», датоване XIII століттям й за духом близьке до «Слова о полку Ігоревім», пише: «…Всім ти переповнена, земле Руська, о правовірна віро християнська». Ще один історичний документ, найдавніше літописне джерело Північної Русі, Новгородський І літопис, датований другою половиною XIV століття, по відношенню до понять «віра» вживає такі епітети, як істинна, непорочна, християнська, права і правовірна, причому епітет «правовірний» вживаються тут також по відношенню до єпископів, священиків і християн.
За давніх часів на землях теперішньої Росії язичники вважали за свою рідну, нібито давню батьківську віру, –  «православну», від «Правъ» і «Слава». За віруваннями язичників, душі їхніх померлих батьків відходять «в Славъ», а боги їхні мешкають у «мърах Прави», тобто у «світі богів». Нібито, і звідси назва «славяне».
За наказом патріарха Никона XVIII термін «Правовірна віра християнська» замінили на «Православна». Частина християн на чолі зі священиком Авакумом відмовлялася приймати слово «православний», кинувши виклик Никону: «Ми не хочемо бути, як язичники!» Послідовників Авакума об’явили розкольниками, а вони себе – старообрядцями. Пізніше Авакума було покарано, а старообрядці-ортодокси подалися на схід.
Вперше слово «православіє» зустрічається в «Посланії митрополита Фотія Псковського», датованому 1410 роком, тобто, через 422 роки після хрещення Русі-України. А словосполучення «православне християнство» має ще пізніше походження – воно зустрічається у Псковському першому літопису 1450 року, через 462 роки після хрещення. Постає запитання: чому слово «православіє» християни наших земель не використовували впродовж півтисячоліття? «Православними» християни стали аж у 17 столітті за реформи патріарха Никона, котрий наказав внести зміни в літописи.
Не зважаючи на наказ патріарха Никона, який привів до розколу у церкві, у більшості християнських молитовників майже до початку XX століття продовжувало залишатися словосполучення «правовірна віра християнська», аж поки не було цілком замінене на слово «православна».
Державною ідеологією «православіє» стало за Петра І, котрий перейменував Московщину у Росію, себе проголосив імператором, а церкву перетворив в одну із структур державного апарату, хоча відношення його до віри було скоріш за все раціоналістичним. В офіційних державних циркулярах самодержець іменував себе «…как христианский Государь, Правоверия в Святой Церкви Блюститель…», традиційну ж серед народу релігійність вважав джерелом «неуцтва». Петро І видав наказ для підданих про обов’язкове відвідування ними усіх недільних та святкових богослужінь, але своїм же наказом скасував таємницю сповіді – кожен духівник зобов’язаний був розповідати криміналістові про гріхи прихожан. За царювання Петра священство перетворилося у державних чиновників, що реєстрували смерті, шлюби та народження, а також тих, хто був на сповіді. А сам імператор був главою Синоду, він затверджував усі церковні розпорядження…
Не заглиблюючись далі у суть «православія», до якого після виходу з підпілля схилили також правовірну колись ієрархію УГКЦ, торкнемося походження термінів «правовірний» та «православний».
За розколу церкви у 1054 році утворилося дві її гілки – Римо-Католицька, Вселенська із центром у Римі, і східна Греко-Кафолічна, Ортодоксальна з центром у Царгороді. З грецької «ортодоксія» означає «правовір’я». «Ортос» – значить «правильне», «пряме», а «доксос» – «думка», «переконання», «віра». Саме тому в західному світі християн східного обряду називають не інакше, як «ортодоксами». Переклад слова «ортодокс», як «православіє», виглядає дивним, бо «слава» грецькою вимовляється, як «кюдос», тому на Заході християн східного обряду мали б називати «ортокюдосами».
Слово «правовірний» означає «той, що суворо дотримується догматів певної віри, релігії» (великий тлумачний словник сучасної української мови). Той же словник слово «православний» тлумачить, як «той, що сповідує православ’я».
Отже, правовір’я у сучасному християнстві, тобто, чистота Христової віри – єдина правильна дорога до очищення світу від гріхів і блудів. Правовірна Християнська Церква – не ідеологія, це спільнота людей, котрі прагнуть сповідувати науку Господа нашого Ісуса Христа. Кожен християнин має намагатися стати правовірним, відкинувши будь-які людські ідеології, що віддаляють нас від Спасителя.
Василь КИРИЛИЧ