Показ дописів із міткою Позиція. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Позиція. Показати всі дописи
3 квіт. 2011 р.
Ми проти засилля збочених «цінностей»
Хвиля протестів проти засилля деяких європейських ініціатив докотилася й до Трускавця. У понеділок та вівторок, 21 та 22 березня, активісти молодіжної християнської формації «Рух чистих сердець» провели акцію «Твій лист врятує Україну».
У місцях найбільшого скупчення людей, у Трускавці це територія біля бюветів мінеральних вод, юнаки та дівчата роздавали листівки з інформацією про небезпеку введення у нашій країні деяких законодавчих норм на вимогу Євросоюзу. Серед вимог нової європейської формації є поступки так званим «сексуальній меншинам». Впродовж останніх років в Україні уже відбулися узаконення великої кількості груп ЛГБТ (лесбіянок, гомосексуалістів, бісексуалів, транссексуалів), «піком» нашестя цього збочення стала нещодавня легалізація так званої «Ради ЛГБТ». Усе це робиться під виглядом дотримання рівних прав та свобод громадян. Одностатевий потяг за новими ініціативами уже не вважається хворобою, відхиленням чи збоченням, а нормою, правом на самовираження. Варто процитувати лише дещо з Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи за номером 1728 від 2010 року. «Парламентська Асамблея звертає увагу, що сексуальна орієнтація є глибинною частиною ідентичності кожної людини, яка включає гетеросексуальну, бісексуальну та гомосексуальну орієнтації… Сексуальна орієнтація являє собою дуже інтимний аспект приватного життя людини… Важливо не критикувати усвідомлену або заявлену сексуальну орієнтацію молодих людей, особливо тих, що відвідують школу і віком до 18 років…».
Аби усунути «несправедливість» по відношенню до одностатевих збоченців, ПАРЄ, серед іншого, рекомендує «засудити ворожі дискусії та дискримінаційні заяви і забезпечити ефективний захист осіб ЛГБТ від цих заяв», «гарантувати юридичне визнання одностатевих пар… передбачивши: ті самі майнові права і обов’язки, що встановлені для гетеросексуальних пар,.. статус «найближчого родича» (замість слів «батько» та «мати», прим. авт»),.. на отримання офіційних документів, що відображають ідентифікацію обраної ними статі»…
Але чи можуть українці вітати такі «демократичні цінності», які йдуть всупереч нашим віковим традиціям та заперечують Божий Закон – Святе Письмо? Адже ж, написано у Біблії про Содому й Гомору, наші душпастирі проповідують нам про те, що содомський гріх є одним із найважчих.
Здавалося б, ще якихось два десятки літ будь-яка розмова на цю тему була б дивною, тоді ніхто й не міг припустити, що колись ці збочення чумою поширюватимуться Америкою та Європою, їх нав’язуватимуть також Україні. Проте, й тепер є люди, котрі з неохотою говорять на цю тему, мовляв, це «там» таке можливе, а нашій славній Україні – ні, ні, нам таке не загрожує. Наш найбільший ворог – москаль, а Євросоюз – наше спасіння…
У Трускавці молоді люди розповідали також перехожим про нав’язування Україні викривленого «сексуального виховання» дітей ще з дошкілля, збоченого «вчення» про статі людини (гендер) тощо. Сумні наслідки поступок України Євросоюзові, який є ініціатором введення згаданих «демократичних цінностей», уже є: нещодавно двома чоловіками-гомосексуалістами, громадянами іноземної держави, що перебувають у так званому «шлюбі», було усиновлено та вивезено за межі нашої держави українського хлопчика, про це писала газета «Високий Замок» у публікації «Сем звикає до двох татусів» від 3 березня 2011 року.
Члени «Руху чистих сердець» пропонували трускавчанам підписати й надіслати листа Президентові України та першим особам нашої держави з вимогою зупинити моральне насилля над Україною, припинити «діяльність» так званих організацій ЛГБТ, а також відмовитися від інших ініціатив Євросоюзу, які деморалізують наше суспільство, руйнують інститут сім’ї та українські багатовікові традиції.
Василь КИРИЛИЧ
У місцях найбільшого скупчення людей, у Трускавці це територія біля бюветів мінеральних вод, юнаки та дівчата роздавали листівки з інформацією про небезпеку введення у нашій країні деяких законодавчих норм на вимогу Євросоюзу. Серед вимог нової європейської формації є поступки так званим «сексуальній меншинам». Впродовж останніх років в Україні уже відбулися узаконення великої кількості груп ЛГБТ (лесбіянок, гомосексуалістів, бісексуалів, транссексуалів), «піком» нашестя цього збочення стала нещодавня легалізація так званої «Ради ЛГБТ». Усе це робиться під виглядом дотримання рівних прав та свобод громадян. Одностатевий потяг за новими ініціативами уже не вважається хворобою, відхиленням чи збоченням, а нормою, правом на самовираження. Варто процитувати лише дещо з Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи за номером 1728 від 2010 року. «Парламентська Асамблея звертає увагу, що сексуальна орієнтація є глибинною частиною ідентичності кожної людини, яка включає гетеросексуальну, бісексуальну та гомосексуальну орієнтації… Сексуальна орієнтація являє собою дуже інтимний аспект приватного життя людини… Важливо не критикувати усвідомлену або заявлену сексуальну орієнтацію молодих людей, особливо тих, що відвідують школу і віком до 18 років…».
Аби усунути «несправедливість» по відношенню до одностатевих збоченців, ПАРЄ, серед іншого, рекомендує «засудити ворожі дискусії та дискримінаційні заяви і забезпечити ефективний захист осіб ЛГБТ від цих заяв», «гарантувати юридичне визнання одностатевих пар… передбачивши: ті самі майнові права і обов’язки, що встановлені для гетеросексуальних пар,.. статус «найближчого родича» (замість слів «батько» та «мати», прим. авт»),.. на отримання офіційних документів, що відображають ідентифікацію обраної ними статі»…
Але чи можуть українці вітати такі «демократичні цінності», які йдуть всупереч нашим віковим традиціям та заперечують Божий Закон – Святе Письмо? Адже ж, написано у Біблії про Содому й Гомору, наші душпастирі проповідують нам про те, що содомський гріх є одним із найважчих.
Здавалося б, ще якихось два десятки літ будь-яка розмова на цю тему була б дивною, тоді ніхто й не міг припустити, що колись ці збочення чумою поширюватимуться Америкою та Європою, їх нав’язуватимуть також Україні. Проте, й тепер є люди, котрі з неохотою говорять на цю тему, мовляв, це «там» таке можливе, а нашій славній Україні – ні, ні, нам таке не загрожує. Наш найбільший ворог – москаль, а Євросоюз – наше спасіння…
У Трускавці молоді люди розповідали також перехожим про нав’язування Україні викривленого «сексуального виховання» дітей ще з дошкілля, збоченого «вчення» про статі людини (гендер) тощо. Сумні наслідки поступок України Євросоюзові, який є ініціатором введення згаданих «демократичних цінностей», уже є: нещодавно двома чоловіками-гомосексуалістами, громадянами іноземної держави, що перебувають у так званому «шлюбі», було усиновлено та вивезено за межі нашої держави українського хлопчика, про це писала газета «Високий Замок» у публікації «Сем звикає до двох татусів» від 3 березня 2011 року.
Члени «Руху чистих сердець» пропонували трускавчанам підписати й надіслати листа Президентові України та першим особам нашої держави з вимогою зупинити моральне насилля над Україною, припинити «діяльність» так званих організацій ЛГБТ, а також відмовитися від інших ініціатив Євросоюзу, які деморалізують наше суспільство, руйнують інститут сім’ї та українські багатовікові традиції.
Василь КИРИЛИЧ
09:25 Надіслано: Голос Господній · 0
Чому ми є правовірні християни
Якщо звернутися до давніх рукописів, то по відношенню до віри християн використовувалося словосполучення «правовірна віра». Для прикладу – «Повість врем’яних літ» та інші тогочасні літописи.
У «Житії і хождєнії ігумена Даниїла», датованому початком XII століття, йдеться: «І повъл князь ігумену Святаго Сави стати над гробом со своіми черниці і съ правовірними попи». А «Слово про загибель Руської землі», датоване XIII століттям й за духом близьке до «Слова о полку Ігоревім», пише: «…Всім ти переповнена, земле Руська, о правовірна віро християнська». Ще один історичний документ, найдавніше літописне джерело Північної Русі, Новгородський І літопис, датований другою половиною XIV століття, по відношенню до понять «віра» вживає такі епітети, як істинна, непорочна, християнська, права і правовірна, причому епітет «правовірний» вживаються тут також по відношенню до єпископів, священиків і християн.
За давніх часів на землях теперішньої Росії язичники вважали за свою рідну, нібито давню батьківську віру, – «православну», від «Правъ» і «Слава». За віруваннями язичників, душі їхніх померлих батьків відходять «в Славъ», а боги їхні мешкають у «мърах Прави», тобто у «світі богів». Нібито, і звідси назва «славяне».
За наказом патріарха Никона XVIII термін «Правовірна віра християнська» замінили на «Православна». Частина християн на чолі зі священиком Авакумом відмовлялася приймати слово «православний», кинувши виклик Никону: «Ми не хочемо бути, як язичники!» Послідовників Авакума об’явили розкольниками, а вони себе – старообрядцями. Пізніше Авакума було покарано, а старообрядці-ортодокси подалися на схід.
Вперше слово «православіє» зустрічається в «Посланії митрополита Фотія Псковського», датованому 1410 роком, тобто, через 422 роки після хрещення Русі-України. А словосполучення «православне християнство» має ще пізніше походження – воно зустрічається у Псковському першому літопису 1450 року, через 462 роки після хрещення. Постає запитання: чому слово «православіє» християни наших земель не використовували впродовж півтисячоліття? «Православними» християни стали аж у 17 столітті за реформи патріарха Никона, котрий наказав внести зміни в літописи.
Не зважаючи на наказ патріарха Никона, який привів до розколу у церкві, у більшості християнських молитовників майже до початку XX століття продовжувало залишатися словосполучення «правовірна віра християнська», аж поки не було цілком замінене на слово «православна».
Державною ідеологією «православіє» стало за Петра І, котрий перейменував Московщину у Росію, себе проголосив імператором, а церкву перетворив в одну із структур державного апарату, хоча відношення його до віри було скоріш за все раціоналістичним. В офіційних державних циркулярах самодержець іменував себе «…как христианский Государь, Правоверия в Святой Церкви Блюститель…», традиційну ж серед народу релігійність вважав джерелом «неуцтва». Петро І видав наказ для підданих про обов’язкове відвідування ними усіх недільних та святкових богослужінь, але своїм же наказом скасував таємницю сповіді – кожен духівник зобов’язаний був розповідати криміналістові про гріхи прихожан. За царювання Петра священство перетворилося у державних чиновників, що реєстрували смерті, шлюби та народження, а також тих, хто був на сповіді. А сам імператор був главою Синоду, він затверджував усі церковні розпорядження…
Не заглиблюючись далі у суть «православія», до якого після виходу з підпілля схилили також правовірну колись ієрархію УГКЦ, торкнемося походження термінів «правовірний» та «православний».
За розколу церкви у 1054 році утворилося дві її гілки – Римо-Католицька, Вселенська із центром у Римі, і східна Греко-Кафолічна, Ортодоксальна з центром у Царгороді. З грецької «ортодоксія» означає «правовір’я». «Ортос» – значить «правильне», «пряме», а «доксос» – «думка», «переконання», «віра». Саме тому в західному світі християн східного обряду називають не інакше, як «ортодоксами». Переклад слова «ортодокс», як «православіє», виглядає дивним, бо «слава» грецькою вимовляється, як «кюдос», тому на Заході християн східного обряду мали б називати «ортокюдосами».
Слово «правовірний» означає «той, що суворо дотримується догматів певної віри, релігії» (великий тлумачний словник сучасної української мови). Той же словник слово «православний» тлумачить, як «той, що сповідує православ’я».
Отже, правовір’я у сучасному християнстві, тобто, чистота Христової віри – єдина правильна дорога до очищення світу від гріхів і блудів. Правовірна Християнська Церква – не ідеологія, це спільнота людей, котрі прагнуть сповідувати науку Господа нашого Ісуса Христа. Кожен християнин має намагатися стати правовірним, відкинувши будь-які людські ідеології, що віддаляють нас від Спасителя.
Василь КИРИЛИЧ
У «Житії і хождєнії ігумена Даниїла», датованому початком XII століття, йдеться: «І повъл князь ігумену Святаго Сави стати над гробом со своіми черниці і съ правовірними попи». А «Слово про загибель Руської землі», датоване XIII століттям й за духом близьке до «Слова о полку Ігоревім», пише: «…Всім ти переповнена, земле Руська, о правовірна віро християнська». Ще один історичний документ, найдавніше літописне джерело Північної Русі, Новгородський І літопис, датований другою половиною XIV століття, по відношенню до понять «віра» вживає такі епітети, як істинна, непорочна, християнська, права і правовірна, причому епітет «правовірний» вживаються тут також по відношенню до єпископів, священиків і християн.
За давніх часів на землях теперішньої Росії язичники вважали за свою рідну, нібито давню батьківську віру, – «православну», від «Правъ» і «Слава». За віруваннями язичників, душі їхніх померлих батьків відходять «в Славъ», а боги їхні мешкають у «мърах Прави», тобто у «світі богів». Нібито, і звідси назва «славяне».
За наказом патріарха Никона XVIII термін «Правовірна віра християнська» замінили на «Православна». Частина християн на чолі зі священиком Авакумом відмовлялася приймати слово «православний», кинувши виклик Никону: «Ми не хочемо бути, як язичники!» Послідовників Авакума об’явили розкольниками, а вони себе – старообрядцями. Пізніше Авакума було покарано, а старообрядці-ортодокси подалися на схід.
Вперше слово «православіє» зустрічається в «Посланії митрополита Фотія Псковського», датованому 1410 роком, тобто, через 422 роки після хрещення Русі-України. А словосполучення «православне християнство» має ще пізніше походження – воно зустрічається у Псковському першому літопису 1450 року, через 462 роки після хрещення. Постає запитання: чому слово «православіє» християни наших земель не використовували впродовж півтисячоліття? «Православними» християни стали аж у 17 столітті за реформи патріарха Никона, котрий наказав внести зміни в літописи.
Не зважаючи на наказ патріарха Никона, який привів до розколу у церкві, у більшості християнських молитовників майже до початку XX століття продовжувало залишатися словосполучення «правовірна віра християнська», аж поки не було цілком замінене на слово «православна».
Державною ідеологією «православіє» стало за Петра І, котрий перейменував Московщину у Росію, себе проголосив імператором, а церкву перетворив в одну із структур державного апарату, хоча відношення його до віри було скоріш за все раціоналістичним. В офіційних державних циркулярах самодержець іменував себе «…как христианский Государь, Правоверия в Святой Церкви Блюститель…», традиційну ж серед народу релігійність вважав джерелом «неуцтва». Петро І видав наказ для підданих про обов’язкове відвідування ними усіх недільних та святкових богослужінь, але своїм же наказом скасував таємницю сповіді – кожен духівник зобов’язаний був розповідати криміналістові про гріхи прихожан. За царювання Петра священство перетворилося у державних чиновників, що реєстрували смерті, шлюби та народження, а також тих, хто був на сповіді. А сам імператор був главою Синоду, він затверджував усі церковні розпорядження…
Не заглиблюючись далі у суть «православія», до якого після виходу з підпілля схилили також правовірну колись ієрархію УГКЦ, торкнемося походження термінів «правовірний» та «православний».
За розколу церкви у 1054 році утворилося дві її гілки – Римо-Католицька, Вселенська із центром у Римі, і східна Греко-Кафолічна, Ортодоксальна з центром у Царгороді. З грецької «ортодоксія» означає «правовір’я». «Ортос» – значить «правильне», «пряме», а «доксос» – «думка», «переконання», «віра». Саме тому в західному світі християн східного обряду називають не інакше, як «ортодоксами». Переклад слова «ортодокс», як «православіє», виглядає дивним, бо «слава» грецькою вимовляється, як «кюдос», тому на Заході християн східного обряду мали б називати «ортокюдосами».
Слово «правовірний» означає «той, що суворо дотримується догматів певної віри, релігії» (великий тлумачний словник сучасної української мови). Той же словник слово «православний» тлумачить, як «той, що сповідує православ’я».
Отже, правовір’я у сучасному християнстві, тобто, чистота Христової віри – єдина правильна дорога до очищення світу від гріхів і блудів. Правовірна Християнська Церква – не ідеологія, це спільнота людей, котрі прагнуть сповідувати науку Господа нашого Ісуса Христа. Кожен християнин має намагатися стати правовірним, відкинувши будь-які людські ідеології, що віддаляють нас від Спасителя.
Василь КИРИЛИЧ
09:18 Надіслано: Голос Господній · 0
7 бер. 2011 р.
Христова правда – незборима!
Впродовж останнього часу, як ніколи раніше, загострилася боротьба темних сил із Христовою правдою, Його наукою.
Наступ на християнство посилився кількома напрямами. Найперша лінія наступу, яку застосували антихристиянські сили - пропагування й узаконення неприродних, нелюдських та антиморальних ухилів людини, що є протилежними Христовому вченню та Божим Заповідям. Інакше кажучи, пропагуються людські збочення, які не лише абсолютно суперечать написаному в Святому Письмі, але й ідуть врозріз із людськими етичними нормами й зі здоровим глуздом.
Ще 29 квітня Парламентська Асамблея Ради Європи за мовчазної згоди її дванадцяти представників від України ухвалила низку документів, які закликають держав - членів Ради Європи легалізувати одностатеві партнерства та розширити права секс-меншин. Ця дата стала лише початком вкраплення нелюдських норм у життя українців. Факт загрози підписання у ПАРЄ антиморального документу тоді замовчувався, аби уникнути небажаної негативної думки українців щодо Євросоюзу - проекту антихристиянських сил. Про загрозу тоді вголос висловилися спільноти УПГКЦ - вони з протестом вийшли на маніфестації у містах Західної України та столиці нашої держави Києві. Шалений спротив організаторам та учасникам акцій протесту тоді чинили активісти із так званих організацій ЛГБТ (лесбіянок, геїв, бісексуалів, транссексуалів), заручившись підмогою… ієрархії УГКЦ. Саме вони, відступники у фелонах та омофорах, поширювали серед вірних УГКЦ інформацію про відсутність загрози з боку ініціатив Євросоюзу та самих ЛГБТ-організацій, а організаторів акцій протесту проти узаконення збочень у нашій країні назвали провокаторами. У церквах зачитували різні "пастирські листи" та звернення, у яких вірним заборонялося брати участь у маніфестаціях протесту.
Наївно було б думати, що ієрархи та священики УГКЦ "спускали" розпорядження про заборону брати участь у маніфестаціях з самих лише міркувань несприйняття УПГКЦ як церкви, благословення на це дав глава УГКЦ, тепер уже колишній, Любомир Гузар. Його цитата з книги "Бесіди з блаженнішим…" "вони можуть жити разом…", йдеться про геїв, є епіграфом на одному із содомітських сайтів.
Про наступ на основи християнства свідчать останні ініціативи у Верховній Раді України та деякі кричущі події. Наприкінці лютого 2011 року українські парламентарі схвалили резолюцію 1755 з наголосом на зміни в Конституції України та українському законодавстві "під Євросоюз", ратифікувавши конвенцію про усиновлення дітей, де мало не узаконили можливість батьківства так званими одностатевими "сім’ями". А "вінцем" у пропагуванні содомітських забаганок у нашій країні стала реєстрація так званої громадської організації ЛГБТ-Християн "Центр Святого Сотника Корнилія", чи інакше - їхньої церкви…
Як не прикро говорити, кроками наступу на християнські основи сьогодні є деякі ініціативи та рішення, які лобіюються у самому Ватикані. Одне з них - ініціатива проголошення Івана Павла ІІ блаженним. А саме він, попередник Бенедикта XVI, спричинився до великого відпаду від Христової віри: у 1986 році у італійському місті Асижі Іван Павло ІІ скликав так звану всесвітню молитву за мир, де поряд з християнськими провідниками "молилися" шамани, імами та інші гуру найрізноманітніших культів та сект. Тим самим колишній глава Ватикану поставив на один щабель Христову Церкву з поганськими організаціями та збориськами.
Колишній папа Римський сприяв також поширенню християнської псевдонауки, так званої історично-критичної теології (ІКТ) та її єресей. Він скасував екскомунікацію масонів і цим самим дав їм "зелене світло" на управління церквою та великий вплив у ній. Нагадаємо, що саме один із ватиканських масонів "благословив" призначення Любомира Гузара на главу УГКЦ, котрий після свого свячення Йосипом Сліпим 19 років не мав папського благословення й затвердження.
Результатом цих та інших відступництв Івана Павла ІІ є катастрофічний стан Католицької Церкви. А чи не є наслідком цього чимраз частіші нинішні світові катастрофи? Візьмімо лише минулий 2010 рік: землетруси у Гаїті з трьохсоттисячними жертвами, Китаї з жертвами в кілька тисяч, Чилі з сотнями загиблих, Туреччині та Гватемалі з жертвами в кілька десятків людей. Крім того - повені, цунамі, тайфуни, спекотні спустошення, масові викиди риб та загибелі птахів, виверження вулканів - у Китаї, Пакистані, Індонезії, Росії й інших країнах. Загалом природні катастрофи у світі лише в 2010 році спричинили загибель майже півмільйона людей, кількість потерпілих обчислюється мільйонами...
Що робити у теперішній ситуації, коли світ потерпає за чиїсь гріхи, а Церква при цьому мовчить? Правовірний Синод УПГКЦ листом звернувся до Святішого Отця Бенедикта XVI, у якому пропонує розпочати радикальну реформу Церкви. Серед іншого єпископи Української Правовірної Греко-Католицької Церкви пропонують відкликати від керівництва діючу ієрархію і призначити іншу - тих єпископів та архиєпископів, котрі визнають правдиву віру та відречуться єресей. І тоді Католицька Церква буде опорою для богобоязливого люду “і ворота пекельні не здолають її”.
Василь КИРИЛИЧ
Наступ на християнство посилився кількома напрямами. Найперша лінія наступу, яку застосували антихристиянські сили - пропагування й узаконення неприродних, нелюдських та антиморальних ухилів людини, що є протилежними Христовому вченню та Божим Заповідям. Інакше кажучи, пропагуються людські збочення, які не лише абсолютно суперечать написаному в Святому Письмі, але й ідуть врозріз із людськими етичними нормами й зі здоровим глуздом.
Ще 29 квітня Парламентська Асамблея Ради Європи за мовчазної згоди її дванадцяти представників від України ухвалила низку документів, які закликають держав - членів Ради Європи легалізувати одностатеві партнерства та розширити права секс-меншин. Ця дата стала лише початком вкраплення нелюдських норм у життя українців. Факт загрози підписання у ПАРЄ антиморального документу тоді замовчувався, аби уникнути небажаної негативної думки українців щодо Євросоюзу - проекту антихристиянських сил. Про загрозу тоді вголос висловилися спільноти УПГКЦ - вони з протестом вийшли на маніфестації у містах Західної України та столиці нашої держави Києві. Шалений спротив організаторам та учасникам акцій протесту тоді чинили активісти із так званих організацій ЛГБТ (лесбіянок, геїв, бісексуалів, транссексуалів), заручившись підмогою… ієрархії УГКЦ. Саме вони, відступники у фелонах та омофорах, поширювали серед вірних УГКЦ інформацію про відсутність загрози з боку ініціатив Євросоюзу та самих ЛГБТ-організацій, а організаторів акцій протесту проти узаконення збочень у нашій країні назвали провокаторами. У церквах зачитували різні "пастирські листи" та звернення, у яких вірним заборонялося брати участь у маніфестаціях протесту.
Наївно було б думати, що ієрархи та священики УГКЦ "спускали" розпорядження про заборону брати участь у маніфестаціях з самих лише міркувань несприйняття УПГКЦ як церкви, благословення на це дав глава УГКЦ, тепер уже колишній, Любомир Гузар. Його цитата з книги "Бесіди з блаженнішим…" "вони можуть жити разом…", йдеться про геїв, є епіграфом на одному із содомітських сайтів.
Про наступ на основи християнства свідчать останні ініціативи у Верховній Раді України та деякі кричущі події. Наприкінці лютого 2011 року українські парламентарі схвалили резолюцію 1755 з наголосом на зміни в Конституції України та українському законодавстві "під Євросоюз", ратифікувавши конвенцію про усиновлення дітей, де мало не узаконили можливість батьківства так званими одностатевими "сім’ями". А "вінцем" у пропагуванні содомітських забаганок у нашій країні стала реєстрація так званої громадської організації ЛГБТ-Християн "Центр Святого Сотника Корнилія", чи інакше - їхньої церкви…
Як не прикро говорити, кроками наступу на християнські основи сьогодні є деякі ініціативи та рішення, які лобіюються у самому Ватикані. Одне з них - ініціатива проголошення Івана Павла ІІ блаженним. А саме він, попередник Бенедикта XVI, спричинився до великого відпаду від Христової віри: у 1986 році у італійському місті Асижі Іван Павло ІІ скликав так звану всесвітню молитву за мир, де поряд з християнськими провідниками "молилися" шамани, імами та інші гуру найрізноманітніших культів та сект. Тим самим колишній глава Ватикану поставив на один щабель Христову Церкву з поганськими організаціями та збориськами.
Колишній папа Римський сприяв також поширенню християнської псевдонауки, так званої історично-критичної теології (ІКТ) та її єресей. Він скасував екскомунікацію масонів і цим самим дав їм "зелене світло" на управління церквою та великий вплив у ній. Нагадаємо, що саме один із ватиканських масонів "благословив" призначення Любомира Гузара на главу УГКЦ, котрий після свого свячення Йосипом Сліпим 19 років не мав папського благословення й затвердження.
Результатом цих та інших відступництв Івана Павла ІІ є катастрофічний стан Католицької Церкви. А чи не є наслідком цього чимраз частіші нинішні світові катастрофи? Візьмімо лише минулий 2010 рік: землетруси у Гаїті з трьохсоттисячними жертвами, Китаї з жертвами в кілька тисяч, Чилі з сотнями загиблих, Туреччині та Гватемалі з жертвами в кілька десятків людей. Крім того - повені, цунамі, тайфуни, спекотні спустошення, масові викиди риб та загибелі птахів, виверження вулканів - у Китаї, Пакистані, Індонезії, Росії й інших країнах. Загалом природні катастрофи у світі лише в 2010 році спричинили загибель майже півмільйона людей, кількість потерпілих обчислюється мільйонами...
Що робити у теперішній ситуації, коли світ потерпає за чиїсь гріхи, а Церква при цьому мовчить? Правовірний Синод УПГКЦ листом звернувся до Святішого Отця Бенедикта XVI, у якому пропонує розпочати радикальну реформу Церкви. Серед іншого єпископи Української Правовірної Греко-Католицької Церкви пропонують відкликати від керівництва діючу ієрархію і призначити іншу - тих єпископів та архиєпископів, котрі визнають правдиву віру та відречуться єресей. І тоді Католицька Церква буде опорою для богобоязливого люду “і ворота пекельні не здолають її”.
Василь КИРИЛИЧ
12:33 Надіслано: Голос Господній · 0
Блаженні переслідувані за правду
Роздуми, якими хочу поділитися, адресую в першу чергу молодому поколінню християн, які в нинішній добі масової духовної деградації, байдужості та віровідступництва, ще не втратили здатність думати, та розважати над Словом Божим.
Щораз перечитуючи послання св. ап. Павла до Тимотея, зупиняю свою увагу на рядках коротенького тексту "Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані" (2 Тм. 3.12), зміст якого спонукає мене до глибоких роздумів. Цей уривок є немов би продовженням застереження, яким Ісус приготовляв своїх учнів до майбутніх страждань: "Переслідували мене, переслідуватимуть і вас" (Ів.15. 20).
Що означає "побожно жити у Христі Ісусі"? Якщо коротко - з любові до Нього змарнувати своє життя, тобто стати Його учнем бо "хто хоче спасти своє життя, той його погубить, а хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде (Мт. 16. 25). А учнівство - це зречення самого себе і світу, щоденне покаяння, смиренне двигання свого хреста услід за Ісусом на Голготу, місце свого переображення, щоденної смерті та воскресіння.
Бути закоріненим у Христі - значить не уявляти собі жодного дня без Божого Слова, живого спілкування з Ісусом у своєму серці, бути завжди приготованим до особистої зустрічі з Ним.
Постає запитання: за що ж це їх переслідувати, невже лише за те, що вони вже не від світу цього, що відчувають радість від постійного молитовного спілкування зі своїм Спасителем? Думаю, що ні. Просто люди, які дійсно відчули на собі Божий дотик, в серцях яких народився Ісус, сповнені благодаттю та світлом Істини, яке вже не в силі стримувати в собі. Вони прагнуть нести це світло всім, хто все ще перебуває в темряві, скрізь свідчити про всеперемагаючу любов Ісуса у своєму житті.
А свідчити про Нього, значить свідчити правду про себе і навколишній світ. А це вже не та "правда", яку нам щодня нав'язує мас-медіа, в якій намагаються переконати нас лукаві політики, а та, яку відкинув світ, яку сповіщає Святий Дух через Боже Слово, яка зцілює, визволяє і провадить відкриті на неї душі дорогою спасіння. А ось це вже суперечить природі диявола та духу світу, якого він уособлює. Цей дух ніколи не примириться з Істиною, яку проголошує Ісус та його послідовники. Саме за цю правду, світло якої виявляє зерна гріха, що насіяв в людських душах князь цього світу, завжди зазнавали, зазнають і будуть зазнавати нещадного гоніння ті, яких Господь визволив з під його ярма та назвав блаженними.
Правдою сьогодення є те, що Вселенська Церква, верховне духовенство якої, відкрилося на духа світу, знехтувавши Господнім закликом зробити учнями всі народи (пор. Мт. 20. 19) немов горезвісний "Титанік", - поступово все глибше занурюються до пекельної безодні. А тих щасливців, які, бажаючи наслідувати Ісуса, вчасно покинули це зруйноване гріхом "судно", очікує тернистий шлях випробувань на вірність Йому.
Події і знамення нинішнього віку є прекрасним свідченням здійснення біблійних пророцтв, та наповнення Божого Слова "Вас ненавидітимуть усі за моє ім'я, але хто витримає до кінця той спасеться" (Мт. 10. 22). Сатана, відчуваючи близький кінець свого панування, завзято намагається устами своїх авторитетних слуг - єретиків та зматеріалізованих "всечесних отців", встигнути спровадити до вічної загибелі якнайбільше обманутих людей. На сьогодні великою перемогою сатани є поневолення ним Христової церкви, яка з кожним роком втрачає ознаки Божої установи. Про його згубний вплив пророкувала фатімська Богородиця: "Він викликає заскорузлість у душах, робить їхнє життя холодним, сонним, не допускає до відновлення життя Духа і розкаяння. Він намовляє їх до уживання приємностей, які відвертають від Бога". (22.05.1928р.).
Та особливого успіху батько брехні досягнув саме в лоні УГКЦ, привівши до влади єретика Гузара, стараннями якого зумів за десять років не лише паралізувати залишки підпільної церкви, але й погасити Божого Духа практично в усіх церковних структурах, включаючи богословські заклади та монастирі. А через молоду генерацію священиків, ще в семінаріях духовно скалічених згубною наукою ІКТ та блудною сучасною теологією, а згодом неправдиво висвячених єпископами-апостатами, активно позбавляє Божої ласки та світла християн, перетворивши інфіковану духом світу церкву в мертву обрядову установу.
Та всевидячий і милостивий Господь, не знайшовши в УГКЦ достатньо пастирів, бажаючих розпочати духовну обнову, покликав з сусідніх держав правдивих, сповнених Святим Духом василіянських монахів - пророків, щоб через них врятувати свою Церкву від цілковитої руїни.
Вирвавши з її прогнилого лона жменьку "голодних та спраглих справедливості" своїх дітей, згуртував у спільноту, об'єднавши бажанням зберегти дорогоцінний скарб віри та чистоту католицького вчення, яке потопив у єресях дух антихриста, для майбутніх поколінь. Саме ця Правовірна Церква на теперішній час є практично єдиною живою гілкою в цілому Божому винограднику, через яку Господній голос взиває до сумління ієрархів східних і західних католицьких церков та державних політичних лідерів. Вона чи не єдина відкрито сповістила правду про Євросоюз і духа, що стоїть за ним і так званою Лісабонською угодою. Відмаскувала приховану за привабливими гаслами смертельну пастку демонічного поневолення, що очікує на кожну бажаючу вступити до нього державу. Сміливо заявила про реальну небезпеку прийняття владою антихристиянських законів та легалізації гомосексуалізму в Україні з усіма його руйнівними наслідками для сім'ї і суспільства. Під час організованих правовірними християнами масових маніфестацій, УПГКЦ закликала державну владу та всіх людей доброї волі активно виступити проти поширення цієї смертоносної отрути, яка деморалізовує народ, нищить в ньому основи християнства.
Звісно, прояв такої активності живої церкви, плодами якої стали правдиве покаяння та духовне прозріння, а також жива євангелізація та розпочаті нею реформи, створив серйозну перешкоду бісівським задумам, викликав у демона особливу ненависть, наслідки якої проявились у м. Чорткові. Нагадаємо, церковними ієрархами УГКЦ там було спровоковане побиття братів-християн та монахинь. Та все ж найбільшу лють у сатани породжує щоденний заклик духовного проводу ненависної йому церкви до покаяння, яке смертельно нищить його силу, вириває людські душі з під влади його ярма. Тепер стає зрозумілим, який дух змушує духовенство УГКЦ розпалювати серця людей ненавистю до правовірних владик, називаючи їх найлютішими ворогами церкви й народу. Розумній людині цього духа виявляє факт переслідування нею не Свідків Єгови, які дійсно ведуть тисячі людей до пекла, активно поширюючи відверту антиєвангелію, а саме церкву, яка викрила його, сміливо вказала на гріх і зрадників Ісуса Христа. А тому, хто не здатен думати, достатньо, наслідуючи апостола Натанаїла, піти і подивитись, заглянути в один з недільних днів до так званої "секти", щоб остаточно розвінчати духа брехні, яким наповнені "законні пастирі".
Та люблячий, вірний своїм обітницям Господь, ніколи не залишить "мале стадо" відданих Йому дітей, а завжди благословлятиме, скріплюючи їх в Дусі Святому і силі, необхідній для спасіння власних душ.
Всіх, хто з любові до Нього обрав нелегкий шлях світської зневаги і гонінь, запевняє, що варто все це стерпіти, а при потребі навіть віддати своє життя задля щасливої вічності у приготовленому Ним місці та підбадьорює: "Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі" (Мт. 5. 12).
Ігор САВЧИН
Щораз перечитуючи послання св. ап. Павла до Тимотея, зупиняю свою увагу на рядках коротенького тексту "Та й усі, що побожно хочуть жити у Христі Ісусі, будуть переслідувані" (2 Тм. 3.12), зміст якого спонукає мене до глибоких роздумів. Цей уривок є немов би продовженням застереження, яким Ісус приготовляв своїх учнів до майбутніх страждань: "Переслідували мене, переслідуватимуть і вас" (Ів.15. 20).
Що означає "побожно жити у Христі Ісусі"? Якщо коротко - з любові до Нього змарнувати своє життя, тобто стати Його учнем бо "хто хоче спасти своє життя, той його погубить, а хто своє життя погубить ради Мене, той його знайде (Мт. 16. 25). А учнівство - це зречення самого себе і світу, щоденне покаяння, смиренне двигання свого хреста услід за Ісусом на Голготу, місце свого переображення, щоденної смерті та воскресіння.
Бути закоріненим у Христі - значить не уявляти собі жодного дня без Божого Слова, живого спілкування з Ісусом у своєму серці, бути завжди приготованим до особистої зустрічі з Ним.
Постає запитання: за що ж це їх переслідувати, невже лише за те, що вони вже не від світу цього, що відчувають радість від постійного молитовного спілкування зі своїм Спасителем? Думаю, що ні. Просто люди, які дійсно відчули на собі Божий дотик, в серцях яких народився Ісус, сповнені благодаттю та світлом Істини, яке вже не в силі стримувати в собі. Вони прагнуть нести це світло всім, хто все ще перебуває в темряві, скрізь свідчити про всеперемагаючу любов Ісуса у своєму житті.
А свідчити про Нього, значить свідчити правду про себе і навколишній світ. А це вже не та "правда", яку нам щодня нав'язує мас-медіа, в якій намагаються переконати нас лукаві політики, а та, яку відкинув світ, яку сповіщає Святий Дух через Боже Слово, яка зцілює, визволяє і провадить відкриті на неї душі дорогою спасіння. А ось це вже суперечить природі диявола та духу світу, якого він уособлює. Цей дух ніколи не примириться з Істиною, яку проголошує Ісус та його послідовники. Саме за цю правду, світло якої виявляє зерна гріха, що насіяв в людських душах князь цього світу, завжди зазнавали, зазнають і будуть зазнавати нещадного гоніння ті, яких Господь визволив з під його ярма та назвав блаженними.
Правдою сьогодення є те, що Вселенська Церква, верховне духовенство якої, відкрилося на духа світу, знехтувавши Господнім закликом зробити учнями всі народи (пор. Мт. 20. 19) немов горезвісний "Титанік", - поступово все глибше занурюються до пекельної безодні. А тих щасливців, які, бажаючи наслідувати Ісуса, вчасно покинули це зруйноване гріхом "судно", очікує тернистий шлях випробувань на вірність Йому.
Події і знамення нинішнього віку є прекрасним свідченням здійснення біблійних пророцтв, та наповнення Божого Слова "Вас ненавидітимуть усі за моє ім'я, але хто витримає до кінця той спасеться" (Мт. 10. 22). Сатана, відчуваючи близький кінець свого панування, завзято намагається устами своїх авторитетних слуг - єретиків та зматеріалізованих "всечесних отців", встигнути спровадити до вічної загибелі якнайбільше обманутих людей. На сьогодні великою перемогою сатани є поневолення ним Христової церкви, яка з кожним роком втрачає ознаки Божої установи. Про його згубний вплив пророкувала фатімська Богородиця: "Він викликає заскорузлість у душах, робить їхнє життя холодним, сонним, не допускає до відновлення життя Духа і розкаяння. Він намовляє їх до уживання приємностей, які відвертають від Бога". (22.05.1928р.).
Та особливого успіху батько брехні досягнув саме в лоні УГКЦ, привівши до влади єретика Гузара, стараннями якого зумів за десять років не лише паралізувати залишки підпільної церкви, але й погасити Божого Духа практично в усіх церковних структурах, включаючи богословські заклади та монастирі. А через молоду генерацію священиків, ще в семінаріях духовно скалічених згубною наукою ІКТ та блудною сучасною теологією, а згодом неправдиво висвячених єпископами-апостатами, активно позбавляє Божої ласки та світла християн, перетворивши інфіковану духом світу церкву в мертву обрядову установу.
Та всевидячий і милостивий Господь, не знайшовши в УГКЦ достатньо пастирів, бажаючих розпочати духовну обнову, покликав з сусідніх держав правдивих, сповнених Святим Духом василіянських монахів - пророків, щоб через них врятувати свою Церкву від цілковитої руїни.
Вирвавши з її прогнилого лона жменьку "голодних та спраглих справедливості" своїх дітей, згуртував у спільноту, об'єднавши бажанням зберегти дорогоцінний скарб віри та чистоту католицького вчення, яке потопив у єресях дух антихриста, для майбутніх поколінь. Саме ця Правовірна Церква на теперішній час є практично єдиною живою гілкою в цілому Божому винограднику, через яку Господній голос взиває до сумління ієрархів східних і західних католицьких церков та державних політичних лідерів. Вона чи не єдина відкрито сповістила правду про Євросоюз і духа, що стоїть за ним і так званою Лісабонською угодою. Відмаскувала приховану за привабливими гаслами смертельну пастку демонічного поневолення, що очікує на кожну бажаючу вступити до нього державу. Сміливо заявила про реальну небезпеку прийняття владою антихристиянських законів та легалізації гомосексуалізму в Україні з усіма його руйнівними наслідками для сім'ї і суспільства. Під час організованих правовірними християнами масових маніфестацій, УПГКЦ закликала державну владу та всіх людей доброї волі активно виступити проти поширення цієї смертоносної отрути, яка деморалізовує народ, нищить в ньому основи християнства.
Звісно, прояв такої активності живої церкви, плодами якої стали правдиве покаяння та духовне прозріння, а також жива євангелізація та розпочаті нею реформи, створив серйозну перешкоду бісівським задумам, викликав у демона особливу ненависть, наслідки якої проявились у м. Чорткові. Нагадаємо, церковними ієрархами УГКЦ там було спровоковане побиття братів-християн та монахинь. Та все ж найбільшу лють у сатани породжує щоденний заклик духовного проводу ненависної йому церкви до покаяння, яке смертельно нищить його силу, вириває людські душі з під влади його ярма. Тепер стає зрозумілим, який дух змушує духовенство УГКЦ розпалювати серця людей ненавистю до правовірних владик, називаючи їх найлютішими ворогами церкви й народу. Розумній людині цього духа виявляє факт переслідування нею не Свідків Єгови, які дійсно ведуть тисячі людей до пекла, активно поширюючи відверту антиєвангелію, а саме церкву, яка викрила його, сміливо вказала на гріх і зрадників Ісуса Христа. А тому, хто не здатен думати, достатньо, наслідуючи апостола Натанаїла, піти і подивитись, заглянути в один з недільних днів до так званої "секти", щоб остаточно розвінчати духа брехні, яким наповнені "законні пастирі".
Та люблячий, вірний своїм обітницям Господь, ніколи не залишить "мале стадо" відданих Йому дітей, а завжди благословлятиме, скріплюючи їх в Дусі Святому і силі, необхідній для спасіння власних душ.
Всіх, хто з любові до Нього обрав нелегкий шлях світської зневаги і гонінь, запевняє, що варто все це стерпіти, а при потребі навіть віддати своє життя задля щасливої вічності у приготовленому Ним місці та підбадьорює: "Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі" (Мт. 5. 12).
Ігор САВЧИН
12:23 Надіслано: Голос Господній · 0
13 жовт. 2010 р.
Ісус благословляє діток
Слава Богу!
Живеш своє життя, і ще, і ще раз переконуєшся в тім, що всі наші дії, думки, почуття чи слова залежать від віри, або, знову ж таки, від її відсутності. І незалежно від того, хто ти - простий смертний чи кардинал.
День Господній, Свята Неділя. Я, дружина, і наш маленький хлопчик знаходимося в Храмі святих Володимира і Ольги, Літургію править його настоятель о.Богдан. Наближається хвилина Причастя. Дружина бере дитину і прямує разом з усіма до Живого Бога...
Закінчилася Служба Божа, і лише тоді моя Вікторія повідомила, що о.Богдан дитині причастя не уділив, мотивуючи тим, що малий може його виплюнути.
Що ж тоді робить такий “священик” у Божому Храмі, коли він має сумнів? Гляньте, фарисеї, як іде Причастя в Православній Церкві, як два отроки тримають полотно, коли причащає батюшка, і там нічого не падає. Але що від вас вимагати, коли ваш Гузар сам не має віри Божої, інакше, наприклад, не виправдовував би ворожіння маятником, як про це написав у своїй “знаменитій” книзі.
Ісус благословляв діток, бо Він - Господь! А Ви, отче Богдане, певно поважніші від Нього?..
Раб Божий Олександр
Живеш своє життя, і ще, і ще раз переконуєшся в тім, що всі наші дії, думки, почуття чи слова залежать від віри, або, знову ж таки, від її відсутності. І незалежно від того, хто ти - простий смертний чи кардинал.
День Господній, Свята Неділя. Я, дружина, і наш маленький хлопчик знаходимося в Храмі святих Володимира і Ольги, Літургію править його настоятель о.Богдан. Наближається хвилина Причастя. Дружина бере дитину і прямує разом з усіма до Живого Бога...
Закінчилася Служба Божа, і лише тоді моя Вікторія повідомила, що о.Богдан дитині причастя не уділив, мотивуючи тим, що малий може його виплюнути.
Що ж тоді робить такий “священик” у Божому Храмі, коли він має сумнів? Гляньте, фарисеї, як іде Причастя в Православній Церкві, як два отроки тримають полотно, коли причащає батюшка, і там нічого не падає. Але що від вас вимагати, коли ваш Гузар сам не має віри Божої, інакше, наприклад, не виправдовував би ворожіння маятником, як про це написав у своїй “знаменитій” книзі.
Ісус благословляв діток, бо Він - Господь! А Ви, отче Богдане, певно поважніші від Нього?..
Раб Божий Олександр
15:40 Надіслано: Голос Господній · 0
13 серп. 2010 р.
Колонка редактора
Слава Ісусу Христу!
Останні події свідчать, що не така вона вже й всесильна, людина, як собі вбила в голову, викорінюючи усе духовне, замінюючи його матеріальними здобутками. Досить найменшого Божого подуву, аби пересвідчитися у всемогутності Божої сили й безмежності Його помислів.
Світ повис у різних катаклізмах - там землетрус, там цунамі. Останнім часом людство потерпає від повеней та пожеж. Горять не лише ліси й висохлі трави, але й села та міста. Навколо Москви горять торфовиська, а самій російській столиці невимовний сморід. Здавалося б, що треба ще, аби Росія навернулася?
У Польщі народ тлумиться навколо “пам’ятника Качиньському” - йде суперечка, де йому стояти. Зараз він стоїть на площі, однак певні сили намагаються домогтися перенесення його до костелу. “Ні!”, - заявляють інші й не дають забрати хреста. Здавалося б, що треба ще, аби Польща замислилася й проаналізувала те, що сталося у її народі?
Євросоюз намагається стягнути під свій стяг усі країни й обплутати павутинням нечестивих законотворців. Даючи подачку у вигляді кредиту МВФ, європейська організація відразу ставить умови: прийняти низку законів, які для християнина є демонськими. Права гомосексуалістів та лесбіянок, гендерна політика та ювенальна юстиція - дещо з того, що пропонує “прогресивна європа”. Здавалося б, що треба ще, аби людство збагнуло: у нього є лише два шляхи - до Неба та до пекла?
Нас тягнуть за собою до пекла. Є багато таких, що слухняно схиляють голови й ідуть на грішниками. Інші ж - протидіють цьому й ідуть за Христом. Вони - християни.
Редакція
Останні події свідчать, що не така вона вже й всесильна, людина, як собі вбила в голову, викорінюючи усе духовне, замінюючи його матеріальними здобутками. Досить найменшого Божого подуву, аби пересвідчитися у всемогутності Божої сили й безмежності Його помислів.
Світ повис у різних катаклізмах - там землетрус, там цунамі. Останнім часом людство потерпає від повеней та пожеж. Горять не лише ліси й висохлі трави, але й села та міста. Навколо Москви горять торфовиська, а самій російській столиці невимовний сморід. Здавалося б, що треба ще, аби Росія навернулася?
У Польщі народ тлумиться навколо “пам’ятника Качиньському” - йде суперечка, де йому стояти. Зараз він стоїть на площі, однак певні сили намагаються домогтися перенесення його до костелу. “Ні!”, - заявляють інші й не дають забрати хреста. Здавалося б, що треба ще, аби Польща замислилася й проаналізувала те, що сталося у її народі?
Євросоюз намагається стягнути під свій стяг усі країни й обплутати павутинням нечестивих законотворців. Даючи подачку у вигляді кредиту МВФ, європейська організація відразу ставить умови: прийняти низку законів, які для християнина є демонськими. Права гомосексуалістів та лесбіянок, гендерна політика та ювенальна юстиція - дещо з того, що пропонує “прогресивна європа”. Здавалося б, що треба ще, аби людство збагнуло: у нього є лише два шляхи - до Неба та до пекла?
Нас тягнуть за собою до пекла. Є багато таких, що слухняно схиляють голови й ідуть на грішниками. Інші ж - протидіють цьому й ідуть за Христом. Вони - християни.
Редакція
22:46 Надіслано: Голос Господній · 0
19 черв. 2010 р.
Колонка редактора
Слава Ісусу Христу!
Протягом того часу, що читачі газети “Голос Господній” очікували виходу наступного її числа, сталося чимало подій - світських буденних та подій церковного життя.
Вірні УПГКЦ провели ще одну маніфестацію проти узаконення содомського гріха - у столиці України Києві. Підтримку висловили декілька організацій, а також партія “Праведність”. Щодо можливої підтримки УПГКЦ у формі координаційної організації висловилася одна із конфесій на Львівщині.
Папа Римський виступив проти ініціативи позбавлення священиків целібату, Святійший Отець також вибачився за педофілів серед священства й різко засудив це явище.
Львівське видавництво “Свічадо” похвалилося, що видало нову книгу отця Ксаверія Кнотца “Секс, якого не знаєте”. Ця книга стала бестселером у Польщі, тому у видавництві “Свічадо” вирішили здійснити її переклад. Про суперечливість викладеного у книзі зі Святим Письмом говорити зайве, варто перегорнути лише кілька сторінок польського бетселеру, щоб переконатися в зворотньому.
В Україні діють декілька конфесій, у кожної свої клопоти. У нас побував настоятель Московського православ’я й намагався вчити нас, як маємо жити, а також розпорядився долею іншої, суміжної конфесії: “Повертайтеся й кайтеся”. Що тут скажеш, хіба це все закладено в основах Святого Письма, щоб говорити про такі події, як життя Церкви?
Серед правовірних греко-католиків - мир та спокій, бо тут не переймаються марнотним світським життям, а моляться за Христову Церкву, Україну, кожну вкраїнську родину.
Редакція
Протягом того часу, що читачі газети “Голос Господній” очікували виходу наступного її числа, сталося чимало подій - світських буденних та подій церковного життя.
Вірні УПГКЦ провели ще одну маніфестацію проти узаконення содомського гріха - у столиці України Києві. Підтримку висловили декілька організацій, а також партія “Праведність”. Щодо можливої підтримки УПГКЦ у формі координаційної організації висловилася одна із конфесій на Львівщині.
Папа Римський виступив проти ініціативи позбавлення священиків целібату, Святійший Отець також вибачився за педофілів серед священства й різко засудив це явище.
Львівське видавництво “Свічадо” похвалилося, що видало нову книгу отця Ксаверія Кнотца “Секс, якого не знаєте”. Ця книга стала бестселером у Польщі, тому у видавництві “Свічадо” вирішили здійснити її переклад. Про суперечливість викладеного у книзі зі Святим Письмом говорити зайве, варто перегорнути лише кілька сторінок польського бетселеру, щоб переконатися в зворотньому.
В Україні діють декілька конфесій, у кожної свої клопоти. У нас побував настоятель Московського православ’я й намагався вчити нас, як маємо жити, а також розпорядився долею іншої, суміжної конфесії: “Повертайтеся й кайтеся”. Що тут скажеш, хіба це все закладено в основах Святого Письма, щоб говорити про такі події, як життя Церкви?
Серед правовірних греко-католиків - мир та спокій, бо тут не переймаються марнотним світським життям, а моляться за Христову Церкву, Україну, кожну вкраїнську родину.
Редакція
13:35 Надіслано: Голос Господній · 0
Про “вибраність”
Про “вибраність” збоченців світських...
Слава Ісусу Христу!
Хочу розповісти вам історію, про яку знаю років десять. Одна молода жінка-юрист шукала духовного порятунку для своєї сім'ї і, найперше, для своєї трирічної донечки від впливу свекрухи-чарівниці. Під час особливих молитов священика-монаха з'ясувалося, що чарівниця мала великі заслуги перед темною силою, зробила людям багато зла і з часом повинна була передати своє "ремесло" та "духовний спадок" онуці. До того ж, дівчинка, підрісши, повинна була стати лесбіянкою. Таким чином виявився тісний зв'язок між духом гомосексуалізму і окультними практиками. На превеликий жаль, в Україні легалізовано такі практики, а відтак - відкрито ще одні двері для поширення активного гомосексуалізму та лесбійства.
У газеті "Високий замок" від 29 квітня цього року було вміщено інтерв'ю із сексопатологом під назвою "Содомський гріх - родом із дитинства". Лікар дає суто психологічне пояснення нетрадиційної сексуальної орієнтації, пов'язуючи її з проблемами у спілкуванні підлітків з протилежною статтю або з проблемами у взаєминах батьків. У вступі до інтерв'ю журналіст зазначає, що прихильники одностатевих стосунків вважають себе "особливими", "вибраними". Напрошується запитання: "Вибраними - ким?" Відповідь однозначна - не Богом, але ворогом Бога, який постійно кидає виклик Божій волі і Божому задуму відносно людини й сім'ї. "Вибраними - для чого?" - Для служіння справі занапащення щораз нових душ. Така "вибраність" є, по суті, одержимістю, звільнити від якої може лише Божа любов, яка сильніша від кайданів лукавого. Але для цього потрібне покаяння - особисте, батьківське і материнське, покаяння з гріхів роду.
Багато зла у світі - через незнання. Незнання Правди. Людина може вважати себе розумнішою від Бога, їй здається, що вона сама краще знає, що добре, а що погано, вона не відає Божої волі, не вміє звіряти з нею своє життя, а живить душу оманами цього світу. Вічна істина Божого слова залишається закритою для неї.
Однак, і віруючі, практикуючі християни теж можуть виявитись закритими на Божу правду і стати залежними не так від Неї самої, як від того "авторитету", який ще дві тисячі років тому наказував вірним: "Розіпни!"
Знаємо, що Боже слово вічне та незмінне, і завданням духовних провідників (єпископів), від самих початків, є оберігати його і доносити вірним, доносити у не спотвореному на догоду цьому світові вигляді. Щоб сповнилися слова Євангелії: "Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерті" (Ів.8, 51). І "Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами" (Мр.8, 38).
Хочемо пити з чистого джерела Божої істини, яка оживляє наші душі. І нехай буде прославлений Господь Бог, триєдиний і всемогутній, у нашому житті і житті нашого народу!
З повагою, Тетяна
Хочу розповісти вам історію, про яку знаю років десять. Одна молода жінка-юрист шукала духовного порятунку для своєї сім'ї і, найперше, для своєї трирічної донечки від впливу свекрухи-чарівниці. Під час особливих молитов священика-монаха з'ясувалося, що чарівниця мала великі заслуги перед темною силою, зробила людям багато зла і з часом повинна була передати своє "ремесло" та "духовний спадок" онуці. До того ж, дівчинка, підрісши, повинна була стати лесбіянкою. Таким чином виявився тісний зв'язок між духом гомосексуалізму і окультними практиками. На превеликий жаль, в Україні легалізовано такі практики, а відтак - відкрито ще одні двері для поширення активного гомосексуалізму та лесбійства.
У газеті "Високий замок" від 29 квітня цього року було вміщено інтерв'ю із сексопатологом під назвою "Содомський гріх - родом із дитинства". Лікар дає суто психологічне пояснення нетрадиційної сексуальної орієнтації, пов'язуючи її з проблемами у спілкуванні підлітків з протилежною статтю або з проблемами у взаєминах батьків. У вступі до інтерв'ю журналіст зазначає, що прихильники одностатевих стосунків вважають себе "особливими", "вибраними". Напрошується запитання: "Вибраними - ким?" Відповідь однозначна - не Богом, але ворогом Бога, який постійно кидає виклик Божій волі і Божому задуму відносно людини й сім'ї. "Вибраними - для чого?" - Для служіння справі занапащення щораз нових душ. Така "вибраність" є, по суті, одержимістю, звільнити від якої може лише Божа любов, яка сильніша від кайданів лукавого. Але для цього потрібне покаяння - особисте, батьківське і материнське, покаяння з гріхів роду.
Багато зла у світі - через незнання. Незнання Правди. Людина може вважати себе розумнішою від Бога, їй здається, що вона сама краще знає, що добре, а що погано, вона не відає Божої волі, не вміє звіряти з нею своє життя, а живить душу оманами цього світу. Вічна істина Божого слова залишається закритою для неї.
Однак, і віруючі, практикуючі християни теж можуть виявитись закритими на Божу правду і стати залежними не так від Неї самої, як від того "авторитету", який ще дві тисячі років тому наказував вірним: "Розіпни!"
Знаємо, що Боже слово вічне та незмінне, і завданням духовних провідників (єпископів), від самих початків, є оберігати його і доносити вірним, доносити у не спотвореному на догоду цьому світові вигляді. Щоб сповнилися слова Євангелії: "Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерті" (Ів.8, 51). І "Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами" (Мр.8, 38).
Хочемо пити з чистого джерела Божої істини, яка оживляє наші душі. І нехай буде прославлений Господь Бог, триєдиний і всемогутній, у нашому житті і житті нашого народу!
З повагою, Тетяна
...та духовних
Усе починається з віри. Або її відсутності. Тоді бачимо, що серед злодіїв є багато чесних людей, і серед чесних людей є багато злодіїв. Найстрашніші злодії - духовні, які крадуть в людей віру - живу віру в Живого Бога, Котрий є завжди тут і зараз. Ті поводирі закликають “не кради”, самі ж крадуть, закликають “не суди”, самі ж судять, очорнюють, оббріхують. Устами вони служать Богу, серце ж далеке від того, що вони голосять.
Є Джон Роулінг і її “Гаррі Потер”. Є й духовний “Гаррі Поттер” - книга кардинала Гузара “Бесіди з Блаженнішим...” автора А.Аржаковського. Читав трохи, але не повністю й недовго. Коли прочитуєш, що добродій Гузар пише про гомосексуалізм, захищаючи цей гріх - далі зникає всяке бажання тримати в руках цей “твір”. Як кажуть, “ноу комент”. Дивує те, що майже всі служителі церкви мовчать на таке одкровення кардинала, в церквах й далі співається “осанна” Гузару. Люди, чи ви зовсім сліпі і глухі, чи не відаєте, що робите? Дух сатани в лоні УГКЦ, і хоч би хто щось муркнув. Тихо...
Я хочу нагадати шановним парохам, що ми всі забули, що Хтось там колись помер на Хресті, всіх нас звільняючи від гріха. Ми є нащадками Каїна, коли дозволяємо і потураємо, щоби в Церкві Христовій чинилося беззаконня. Вам Господь довірив людські безсмертні душі, а ви їх ведете до пекла. Візьміть до рук Біблію, розкрийте, де йдеться про Діяння Святих Апостолів, й прочитайте Гамаліїлову пораду і заспокойтеся в своїй нелюбові до ближнього. “Підгорецькі отці” вам не подобаються? На Христа також колись плювали, Його переслідували, мабуть то робили “щирі” юдеї. А в нас це роблять “щирі” українці”. Я нікого не осуджую, мені просто гидко від вашого бруду, вашої брехні. У ваших храмах є багато людей, але в них немає Бога і так мало любові.
раб Божий Олександр
Є Джон Роулінг і її “Гаррі Потер”. Є й духовний “Гаррі Поттер” - книга кардинала Гузара “Бесіди з Блаженнішим...” автора А.Аржаковського. Читав трохи, але не повністю й недовго. Коли прочитуєш, що добродій Гузар пише про гомосексуалізм, захищаючи цей гріх - далі зникає всяке бажання тримати в руках цей “твір”. Як кажуть, “ноу комент”. Дивує те, що майже всі служителі церкви мовчать на таке одкровення кардинала, в церквах й далі співається “осанна” Гузару. Люди, чи ви зовсім сліпі і глухі, чи не відаєте, що робите? Дух сатани в лоні УГКЦ, і хоч би хто щось муркнув. Тихо...
Я хочу нагадати шановним парохам, що ми всі забули, що Хтось там колись помер на Хресті, всіх нас звільняючи від гріха. Ми є нащадками Каїна, коли дозволяємо і потураємо, щоби в Церкві Христовій чинилося беззаконня. Вам Господь довірив людські безсмертні душі, а ви їх ведете до пекла. Візьміть до рук Біблію, розкрийте, де йдеться про Діяння Святих Апостолів, й прочитайте Гамаліїлову пораду і заспокойтеся в своїй нелюбові до ближнього. “Підгорецькі отці” вам не подобаються? На Христа також колись плювали, Його переслідували, мабуть то робили “щирі” юдеї. А в нас це роблять “щирі” українці”. Я нікого не осуджую, мені просто гидко від вашого бруду, вашої брехні. У ваших храмах є багато людей, але в них немає Бога і так мало любові.
раб Божий Олександр
***
“А чи знаєш ти, хто я ?” Так запитав невідомий “дядечко” мою доньку, коли та розповсюджувала неподалік однієї із дрогобицьких церков запрошення взяти участь у маніфестації проти легалізації содомського гріха. Повний антиморальних якостей хама, отримавши за броню самоправедність і, основне, володіючи фізичною силою, сховавши все це за чорні окуляри, “дядечко” тут же дав ляпаса дівчинці у вухо.
Як мама відповідаю цьому вільному від культури поведінки, контролю над своїми реакціями, “панові”, “добродієві”, чи як ще хочете, котрий перед тим, напевно, вийшов з церкви: моя донька проводила інформаційну роботу, захищаючи суспільство й сім’ю від збоченців. Сьогодні ця проблема не є конфесійною, а національною!
Невігласові, котрий десь на п’ятому десятку свого життя не знає, хто він, хочу відповісти словами мого Господа Ісуса: “Істинно, істинно кажу вам: кожен, хто гріх чинить, - гріха невольник!” Отже, до першої проблеми - відсутності національної ознаки, у незнайомця додалася ще одна - проблема звільнення.
І ще одне: всі ми родом з дитинства і першу передачу суспільного досвіду отримуємо від батьків. Де такої поведінки навчився дядько (якщо я правильно написала другу літеру) в чорних окулярах? Знову відповідь у словах Ісуса: “Переказую я те, що бачив в Отця Мого, а ви те робите, що чули у вашого батька… . Бо слова Мого ви слухати не спроможні. …тож волите за волею батька вашого чинити”. (Ів.8:34-44). (Прошу перечитати цитату з характеристикою вашого батька в оригіналі).
з молитвою за ворогів, Ірина
P.S. Аналогічний випадок трапився тоді біля церкви на вулиці Коновальця. Невідомі дядьки (для дівчини), нацьковані уже священиком, поклали синця на носі іншої молодої християнки. Це почерк стародавнього змія, але сьогодні він вже жалить з храму.
“А чи знаєш ти, хто я ?” Так запитав невідомий “дядечко” мою доньку, коли та розповсюджувала неподалік однієї із дрогобицьких церков запрошення взяти участь у маніфестації проти легалізації содомського гріха. Повний антиморальних якостей хама, отримавши за броню самоправедність і, основне, володіючи фізичною силою, сховавши все це за чорні окуляри, “дядечко” тут же дав ляпаса дівчинці у вухо.
Як мама відповідаю цьому вільному від культури поведінки, контролю над своїми реакціями, “панові”, “добродієві”, чи як ще хочете, котрий перед тим, напевно, вийшов з церкви: моя донька проводила інформаційну роботу, захищаючи суспільство й сім’ю від збоченців. Сьогодні ця проблема не є конфесійною, а національною!
Невігласові, котрий десь на п’ятому десятку свого життя не знає, хто він, хочу відповісти словами мого Господа Ісуса: “Істинно, істинно кажу вам: кожен, хто гріх чинить, - гріха невольник!” Отже, до першої проблеми - відсутності національної ознаки, у незнайомця додалася ще одна - проблема звільнення.
І ще одне: всі ми родом з дитинства і першу передачу суспільного досвіду отримуємо від батьків. Де такої поведінки навчився дядько (якщо я правильно написала другу літеру) в чорних окулярах? Знову відповідь у словах Ісуса: “Переказую я те, що бачив в Отця Мого, а ви те робите, що чули у вашого батька… . Бо слова Мого ви слухати не спроможні. …тож волите за волею батька вашого чинити”. (Ів.8:34-44). (Прошу перечитати цитату з характеристикою вашого батька в оригіналі).
з молитвою за ворогів, Ірина
P.S. Аналогічний випадок трапився тоді біля церкви на вулиці Коновальця. Невідомі дядьки (для дівчини), нацьковані уже священиком, поклали синця на носі іншої молодої християнки. Це почерк стародавнього змія, але сьогодні він вже жалить з храму.
13:23 Надіслано: Голос Господній · 0
30 квіт. 2010 р.
Чому ми вийшли на майдани?
Кожна цивілізація, кожна держава прагне свого розвитку. Прагне цього й Україна. Але чомусь переслідують нас на цьому шляху самі лише занепади - економічні та моральні. Висновок лише один: не туди ідемо.
Сьогодні сильними світу цього спроектовано суспільну модель, за якою внаслідок глобалізації сильніші держави поглинуть слабших, це супроводжуватиметься втратою суверенітетів, підміною культури маскультурою, віри - обрядовістю та бездушною релігією, або ж духом нью-ейдж, моральність - вседозволеністю та розбещенням. Проектанти “нової ери” (нью-ейдж) у своїх прагненнях намагаються нівелювати поширення та вплив Христової Науки у світі, бо ж вона заперечує те, чим сьогодні живуть і далі хочуть жити сучасні “цивілізовані” люди: панування “його величності” долара та євро, культ грішного тіла замість поклоніння Святому Духові, збирання скарбів на землі, а не думка про Життя Вічне на небі, ідолопоклоніння замість спілкування з Живим Богом та інші гріхопадіння.
Серед гріхопадінь - содомський гріх, до якого останнім часом схиляють українську свідомість навіть через церковнослужителів, державних та громадських діячів. Саме така собі “толерантність” по-європейськи - рівноправність одностатевих стосунків серед нормального співжиття подруж чоловіків з жінками є однією з передумов вступу до Євросоюзу. Іншою передумовою є так зване рівноправ’я релігій. У результаті введень цих норм, дитина, батько та мати якої християни, уже не зможе прийти до школи з хрестиком на грудях, бо у класі можуть бути діти юдеїв чи мусульман, і вони за таке “порушення рівноправ’я” матимуть право навіть подати до суду.
Школяр з нормальної християнської родини не зможе також розповідати про своїх тата й маму, бо там може сидіти інша дитина, яка має “тата й тата”, її вони навчили, що це є нормально.
Проти такого скочування України в прірву через пропагування ідей, відверто ворожих Христовій Правді, виступили християни - вірні УПГКЦ (Української Правовірної Греко-Католицької Церкви) за підтримки інших конфесій. Не підтримала руху спротиву поширенню фальшивих ідей ієрархія УГКЦ на чолі з Любомиром Гузаром.
У трьох обласних центрах Галичини вже пройшли мирні акції протесту - маніфестації, учасники яких висловили своє занепокоєння з приводу прагнень “європи” поширювати на теренах України явища, які мають антихристиянський та антиморальний характер - збочення, розбещеність, інші види морального упадку. В кожній з акцій брали участь приблизно по дві тисячі вірян. Довжелезними колонами міст ішли сестри контемплятивного монастиря з Брюхович, Пробіжної та Тисмениці, єпископи, священики та монахи, віруючі західного регіону, місцеві жителі. Свої вимоги учасники маніфестації надсилали Президентові України Віктору Федоровичу Януковичу та народним депутатам України.
Наступним місцем проведення маніфестації після Івано-Франківська, Львова та Тернополя став Дрогобич - колишній обласний центр з населенням понад вісімдесят тисяч чоловік. Саме цей культурний центр Франкового Підгір’я став і містом, де зусиллями віруючих збудована перша церковця правовірних греко-католиків - невеличка каплиця на вулиці Копистянського. Вимоги маніфестантів у Дрогобичі ті ж самі: держава має прийняти закон про охорону дітей, молоді та сім'ї від пропаганди гомосексуалізму, закон проти так званого реєстрованого партнерства, про заборону переслідування за так звану гомофобію, про заборону усиновлення дітей гомосексуалістами...
Василь КИРИЛИЧ
Серед гріхопадінь - содомський гріх, до якого останнім часом схиляють українську свідомість навіть через церковнослужителів, державних та громадських діячів. Саме така собі “толерантність” по-європейськи - рівноправність одностатевих стосунків серед нормального співжиття подруж чоловіків з жінками є однією з передумов вступу до Євросоюзу. Іншою передумовою є так зване рівноправ’я релігій. У результаті введень цих норм, дитина, батько та мати якої християни, уже не зможе прийти до школи з хрестиком на грудях, бо у класі можуть бути діти юдеїв чи мусульман, і вони за таке “порушення рівноправ’я” матимуть право навіть подати до суду.
Школяр з нормальної християнської родини не зможе також розповідати про своїх тата й маму, бо там може сидіти інша дитина, яка має “тата й тата”, її вони навчили, що це є нормально.
Проти такого скочування України в прірву через пропагування ідей, відверто ворожих Христовій Правді, виступили християни - вірні УПГКЦ (Української Правовірної Греко-Католицької Церкви) за підтримки інших конфесій. Не підтримала руху спротиву поширенню фальшивих ідей ієрархія УГКЦ на чолі з Любомиром Гузаром.
У трьох обласних центрах Галичини вже пройшли мирні акції протесту - маніфестації, учасники яких висловили своє занепокоєння з приводу прагнень “європи” поширювати на теренах України явища, які мають антихристиянський та антиморальний характер - збочення, розбещеність, інші види морального упадку. В кожній з акцій брали участь приблизно по дві тисячі вірян. Довжелезними колонами міст ішли сестри контемплятивного монастиря з Брюхович, Пробіжної та Тисмениці, єпископи, священики та монахи, віруючі західного регіону, місцеві жителі. Свої вимоги учасники маніфестації надсилали Президентові України Віктору Федоровичу Януковичу та народним депутатам України.
Наступним місцем проведення маніфестації після Івано-Франківська, Львова та Тернополя став Дрогобич - колишній обласний центр з населенням понад вісімдесят тисяч чоловік. Саме цей культурний центр Франкового Підгір’я став і містом, де зусиллями віруючих збудована перша церковця правовірних греко-католиків - невеличка каплиця на вулиці Копистянського. Вимоги маніфестантів у Дрогобичі ті ж самі: держава має прийняти закон про охорону дітей, молоді та сім'ї від пропаганди гомосексуалізму, закон проти так званого реєстрованого партнерства, про заборону переслідування за так звану гомофобію, про заборону усиновлення дітей гомосексуалістами...
Василь КИРИЛИЧ
22:39 Надіслано: Голос Господній · 0
Колонка редактора
Дивні часи переживаємо тепер: маємо президента України, котрий повів свою братію проти інтересів держави, підписавши угоду про фактичну окупацію Москвою, маємо главу великої церковної ієрархії, котрий засвідчив про свою підтримку сексменшин, пішовши тим самим проти Христового Вчення, маємо “слуг народу”, котрі у прірву кинули той народ, ділячи між собою здерту з нього шкуру.
Дивний той час ще й тим, що усе, що в ньому відбувається, суперечить одне одному. В Україні як гриби після дощу ростуть церковні храми, а духовності у людей, навпаки, щораз меншає, відокремленість церкви від держави є задекларована законодавством, насправді ж, священнослужителі не гребують участю у державних заходах та бізнес-проектах.
Дном прірви, у яку скотилися всечесні отці, стала підтримка ними содомського гріха. Вона полягала в тому, що “душпастирі” у церквах зачитували надісланого вищими інстанціями так званого “пастирського листа”, в якому заперечували існування проблеми поширення збочень в Україні. Отці переконували вірних у надуманості проблеми, у тому, що ці маніфестації є піар-акціями “підгорецьких”.
Від одного дрогобицького пароха довелося навіть чути, що у нас нема геїв, а як хтось і має до цього схильність, то він соромиться її. Що можна сказати таким “пастирям”? Хіба скеровувати отців у місця, де ці “хлопчики” не дуже вже й соромляться своїм одностатевим потягом, а тусуються собі, практично, привселюдно. Для прикладу, чому б тим, хто не хоче брати участі в масових акціях проти легалізації одностатевих стосунків, не завітати до трускавецької громадської вбиральні, що у парку відпочинку, й не провести з “голубими” індивідуальної роботи?..
Справді, у дивний час живемо...
Редактор
Дивний той час ще й тим, що усе, що в ньому відбувається, суперечить одне одному. В Україні як гриби після дощу ростуть церковні храми, а духовності у людей, навпаки, щораз меншає, відокремленість церкви від держави є задекларована законодавством, насправді ж, священнослужителі не гребують участю у державних заходах та бізнес-проектах.
Дном прірви, у яку скотилися всечесні отці, стала підтримка ними содомського гріха. Вона полягала в тому, що “душпастирі” у церквах зачитували надісланого вищими інстанціями так званого “пастирського листа”, в якому заперечували існування проблеми поширення збочень в Україні. Отці переконували вірних у надуманості проблеми, у тому, що ці маніфестації є піар-акціями “підгорецьких”.
Від одного дрогобицького пароха довелося навіть чути, що у нас нема геїв, а як хтось і має до цього схильність, то він соромиться її. Що можна сказати таким “пастирям”? Хіба скеровувати отців у місця, де ці “хлопчики” не дуже вже й соромляться своїм одностатевим потягом, а тусуються собі, практично, привселюдно. Для прикладу, чому б тим, хто не хоче брати участі в масових акціях проти легалізації одностатевих стосунків, не завітати до трускавецької громадської вбиральні, що у парку відпочинку, й не провести з “голубими” індивідуальної роботи?..
Справді, у дивний час живемо...
Редактор
22:38 Надіслано: Голос Господній · 0
Підписатися на:
Дописи (Atom)
При передруку матеріалів обов'язкове активне посилання на цей сайт. Усі права захищені
..:: © Голос Господній 2010 ::.. E-mail
..:: © Голос Господній 2010 ::.. E-mail