Як мене вчили карате та… ідолопоклонінню

Забаглося мені якось зайнятися карате, щоб трохи урізноманітнити своє життя та бути фізично міцнішим, і, отже, довше жити. Прагнув нікого не боятися, хотів знати про всілякі цікаві для молодих хлопців штуки, кортіло спробувати чогось нового.

На той час я уже чув про деяких представників східних єдиноборств. Отже ж, прийшов разом із друзями, що також хотіли подивитися на цих сильних бійців-каратистів, на тренування. Цікавим видалося те, що відбувалося перед тренуваннями та після них - ритуал. Набравши поважного вигляду, учні-каратисти сідали у декілька рядів, тоді заходив їх наставник і ставав перед ними на коліна. Ті вклякнули перед тренером, і після його слів, щось на кшталт "шомані рей", вихованці й наставник взаємно поклонилися.
На стіні за спиною у тренера, у них він називається сенсеєм, висів портрет якогось бородатого дідугана. Скомандувавши щось, на кшталт "антагані рей", сенсей та його вихованці поклонялися портретові. Ми з друзями аж подих затамували від такого видовища. Потім з'ясували, що це портрет засновника карате, йому й влаштували цей ритуал колективного ідолопоклоніння.
Спочатку це неабияк нас розсмішило, ми ледь стримувалися, аби не розреготатися, за це нас мало не вигнали з тренувань. Далі ці ритуали уже викликали у нас внутрішній спротив і ми умисно запізнювалися на тренування, аби їх оминати. Спротив викликало й те, що тренер міг призначити тренування хоч на сам Великдень, і замість того, аби йти до церкви святити паску, довелося б поклонятися бородатому ідолові.
Мої експерименти в єдиноборстві закінчилися тим, що із тренуваннями з карате ми з друзями покінчили, побувши там близько трьох місяців. Вирішили спробувати кікбоксинг, хоч там тренер також заохочував медитувати. Цю “медитацію” ми робили по-своєму: стоячи перед тренуваннями на одному коліні, внутрішньо молилися “Отче наш”.
Далі я вже не експериментував і ідолів у своєму житті більше не шукав - я знайшов Бога. Місцем моїх “тренувань” стала скромна капличка у Дрогобичі на вулиці Копистянського. Вона є для мене не урізноманітненням життя, а його ціллю - шляхом до спасіння. Я тепер прагну не просто довше жити, а мати Життя Вічне. Але й далі прагну нікого не боятися, лише Його - Спасителя нашого Ісуса Христа.
З приводу цього варто пригадати біблійний уривок: “Якщо народ схилявся до ідолопоклоніння, яке має свою силу в магії, віщуванні і спіритизмі, то приходили війни, полон, хвороби… Якщо народ робив покаяння з цих гріхів, то Бог чудесним способом рятував його”(Втор. 18.9-14). Тому, краще не експериментувати з речами, де є ідолопоклоніння, а подалі тікати від них. Найперше, від людей, котрі пропагують його. І добре подумати, чому вони це роблять…
Іван ГОЛОСНЯК