Не зотліймо у своїй гордині

Найвизначніший український поет Тарас Шевченко свого часу писав: “Умийтеся! Образ Божий багном не скверніте”.

Я не маю наміру порушувати тему, був український Кобзар Божим провидцем чи мав чисто людські бачення майбутнього українців на основі власного аналізу та врахуванням ментальності народу, мову хочу повести про елемент нашого сьогодення, яке крізь призму майже двох тисячоліть бачив Тарас. Життя світське та життя всередині церкви та міжцерковного середовища.
Зробивши власний аналіз у міру своїх інтелектуальних можливостей кожен українець міг би сказати, що найпершою твердинею, яка стоїть на дорозі до праведного життя, є звичайна людська гординя. Через цю людську ваду у світі чиняться гріхопадіння - ведуться війни, розповсюджується розпуста, серед духовенства проповідуються єретичні погляди.
Здавалося б, що простіше: допустився чоловік помилки - то треба її виправити. Аж ні - а що скажуть, що подумають, як поставляться? Чи не гординя є тут перепоною? У першу чергу маю на увазі гріхопадіння серед духовенства, за які пізніше вибачався папа Римський, а не самі грішники, єретичні погляди кардинала Гузара, за які, наразі, ніхто не вибачився і не спростував. Навпаки - цькують тих, хто наважився виголосити про вчинені єресі.
Чи має право людина поставити заслін гріхопадінню з боку того, хто “вище”? Наприклад, священика. Чи може священик уберегти від гріха єпископа?
Господь у Євангелії дав нам механізм вирішення подібних питань. “Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого. Якщо ж тебе не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово. Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар” (Мт. 18:15-17). Тобто, найперше потрібно порозмовляти зі священиком наодинці. Якщо розмова зі священиком не дала результату, треба залучити до бесіди кількох членів парафіяльної ради. Порадившись із людьми, можна вирішити проблему, “не виносячи сміття із хати”. Якщо ж і це не вирішило питання і ви все ще вважаєте, що священик чинить злочини, то наступний, до кого треба звернутися, - це безпосередній начальник парафіяльного священика - декан. Якщо ж і він не вплине, то варто подати скаргу в управління єпархії правлячому архієрею.
Але на практиці буває інакше, з досвіду парафіяльних громад відомо, що “верхні” чини правлячої ієрархії церкви зазвичай чинять “по-глібовськи”: “щуку кинули у річку”.
Людська гординя церковних служителів правлячої ієрархії УГКЦ привела до того, що сьогодні значна частина греко-католиків не хочуть далі йти за відвертими єретиками й грішниками - вони воліють бути тою “меншістю”, нехай переслідуваною й оббріхуваною, але меншістю праведників - Христових учнів.
Симптоми людської гордині: нетерпіння докорів, жага похвал, шукання легких шляхів, безупинне орієнтування на інших - що вони скажуть? як це буде виглядати? що подумають?
Отруйну сутність гордині добре знав російський письменник Лев Толстой. В своїх ранніх щоденниках він жорстоко звинувачує себе в гордині. В одному з щоденників він гірко скаржиться, що варто з'явитися в його душі доброму почуттю, безпосередньому душевному руху, тут же з'являється оглядання на себе, марнославне обмацування себе, і ось - найдорогоцінніші рухи душі зникають, топляться, як сніг на сонці. Топляться, значить, вмирають; значить - завдяки гордині - вмирає краще, що є у вас, значить, - ми вбиваємо себе гординею; реальне, просте, добре життя заміняємо примарами. Марнославний прагне смерті і її отримує.
Василь КИРИЛИЧ