Мене залишила моя недуга

До редакції надійшов лист-свідчення від дрогобичанки на ім’я Оксана, має він заголовок: “Чому я ходжу молитися до каплички Різдва Христового”.
“Це було шість років тому, - розпочинає листа дрогобичанка. - Моя рідна сестра зраджувала мені з моїм горе-чоловіком. Коли я застала їх “на гарячому”, то впала в депресію, захворіла на щитовидку”.
Зрада сестри настільки зранила молоду жінку, розповідає та у своєму листі, що не бралася до рук жодна робота. Якось дочка-школярка запропонувала долучитися до учнівської екскурсійної групи й поїхати в Підгорецький монастир. У монастирі пішла до сповіді, вклякнула але в розпачі й слова не змогла проказати. “Уся твоя душа зранена”, - промовив до жінки о.Самуїл і помолився над нею.
“Коли ми поверталися додому, - пише далі дрогобичанка, - я вже почувалася краще, а вдома відчула, що й зовсім здорова”.
Ще одна недуга, яка допікала пані Оксані цілих десять років, покинула її також від молитов у Підгірцях. Поїхала туди з одногрупницею, котра приїхала з Чехії та навідала її. Застуджені суглоби пальців правої руки відтоді вже не турбували.
“Більше в Підгірцях я не була, все якось не вистачало часу, - жалкує в листі пані Оксана. - Два місяці тому почула від знайомої, що капличка, де правлять владики із Підгірців, є вже у нас, в Дрогобичі. То я й стала ходити до неї - каплички Різдва Христового”.
Парох церкви, до якої раніше ходила пані Оксана, казав, свідчить жінка, що вони, священики, такі самі люди, як і ми.
“Але ж вони мали б бути ближчими до Бога, - переконана дописувачка. - Мусять допомогти людині в її потребі, так, як це роблять владики із Підгірців”.
На цьому дописувачка завершила листа, додавши християнське “Слава Ісусу Христу!”
Редакція чекає від читачів свіжих дописів, при можливості будемо їх публікувати.
В.К.