Ця материнська радість - перші кроки дитини

У житті кожної людини є даровані Творцем миті, коли вона має шанс пізнати Його силу через діла Його. Чи є щось співмірне з радістю матері, коли вона бачить перші кроки своєї дитини? Чи буде ще світлішою хвиля в житті її, ніж та, коли мати почує від свого дитяти слово "мама"?
Подружжя Василь та Віта Болло з Закарпаття мають одну донечку Вероніку. Перших кроків своєї дитини чекають цілих сім років - дівчинка в дитинстві перенесла захворювання й через ускладнення їй відняло ноги.
- Цьому спричинилася планова вакцинація у ранньому дитячому віці, - згадує біду мати Вероніки. - Дитині вона дала реакцію і спровокувала важку хворобу.
Первістка молодого подружжя народилася семимісячною, проте здоровою. Хвороба Вероніки змусила батьків пристосувати своє життя до її потреб: дівчинку впродовж шести років по два-три рази щорічно возили до Трускавця на лікування-реабілітацію - у клініці Володимира Козявкіна сім'я була уже "своєю", не дай Бог нікому такого, кажуть. Стан дівчинки потрохи покращувався, але ще було дуже далеко до того, щоб заспокоюватися. Вероніка "пішла" у перший клас лише в переносному значенні - учителька приходить до неї додому...
На початку грудня цього року стався переломний момент у стані здоров'я Вероніки Болло - вона могла вже стояти навколішки, а це означає, що дівчинка вже за крок до повного одужання. Віта, її мама, переконана: допомогла молитва, яку їй уділив монах із Дрогобича, владика Самуїл, єпископ Української Правовірної Греко-Католицької Церкви.
- Мені порадила знайома львів'янка пані Марія їхати на молитву до владики Самуїла, - розповідає пані Віта. - Отож зібралася у суботу четвертого грудня й поїхала до Дрогобича. Помолившись, отримала благословення й прибула до Трускавця, тут ми винаймаємо квартиру, коли приїжджаємо на лікування. У понеділок зранку моя донечка каже: "Мамо, я маю таку силу, дивися." І вклякнула на коліна. Я від радості й здивування аж заплакала, й ми разом стали до молитви, щоб подякувати Богу за це зцілення. Звернула увагу, що то була дев'ята година, коли, так би мовити, за своїм розкладом молитов, монах, котрий уділяв моїй донечці молитву на оздоровлення, дає усім благословення - є хтось поряд з ним, чи нема.
Подружжя Болло - віруючі люди, тому й отримали таку Божу ласку - зцілення дитини, переконані. Дуже часто їздять до різних святих місць, на прощі, вдома проводять спільні молитви, звісно ж, за участю маленької Вероніки. Глава сімейства Василь Болло має угорське коріння, Віта - українка. При занедужанні доньки весь пов'язаний з цим тягар розділили навпіл: Василь мусив заробляти на прожиття та лікування Вероніки, дружині залишалася вся інша праця, окрім, звісно, роботи у звичному розумінні - для заробітку, бо про це не могло бути й мови. Вільний час батьки віддають вихованню доньки та молитві.
- Вероніка у нас молиться в особливий спосіб, - розповідає мама дівчинки. - Вона так втілюється у процес молитви, що збоку то виглядає, як діалог з кимсь, кого бачить вона, але не бачимо ми.
На прощах, за розповіддю Віти, вони забувають про усі проблеми. Коли ти відчуваєш запах кадила, якого насправді нема, постійний запах троянд, яких також там нема, то думаєш: усе це нерукотворне, дане нам для пізнання присутності Вищої Сили, для доказу того, що ми такі малі і немічні, фізична міць наша залежить від духовної сили. І хто зна, може, й Веронічка залишилася б назавжди в інвалідному візочку, якби не мала сили Духа вона та її мама. Бо ж відомо: варто повірити в себе, і сили твої подвояться. Але якщо повірити в Того, хто вище, то в скільки крат вони помножаться?
- Лікарі у клініці Володимира Козявкіна в захопленні від того, що нашій донечці сталося таке диво, - діляться враженнями подружжя Віта й Василь. - "Але ж чи знаєте, що я була на молитві за оздоровлення?" - питаюся їх.
Того дня, коли відбувалася наша розмова, сім'я вже спакувала валізи в дорогу - це був понеділок 13 грудня. Візит молодої сім'ї з Закарпаття до Трускавця не останній - їздитимуть до нашого міста-курорту аж до повного одужання донечки, бо визнані світом методи реабілітації в клініці Володимира Козявкіна дають, без сумніву, позитивні результати. Але як для кожного паростка потрібен родючий ґрунт, так і для одужання - потрібна віра. Не лише віра в себе, але, насамперед, віра у найкращого Лікаря - нашого Творця.
Василь КИРИЛИЧ, Франкова криниця Підгір’я