Благословило нам Боже Дитя

В історію земного життя відійшов ще один рік. Але Вічність, якої прагне кожен християнин, не має виміру часу. Після земного людського буття не буде ані років, ані століть, ані епох, бо вічними є рай і пекло. Царство Боже - довершений, досконалий устрій Всесвіту, нехай станеться воно.
“Всемогутній і вічний Бог у вигляді беззахисної дитини прийшов на світ, щоб нас вирвати з жорстокого рабства сатани й гріху та привести до Божого Царства. Ісус Христос, єдинородний Син Отця, який був від віків, став людиною, щоб нас визволити і спасти. Він хоче народитися в душі кожної людини”. У цих словах з Різдвяного вітання Правовірним Синодом та сестрами контемплятивного монастиря усім християнам закладена суть народження Спасителя. Тому такими радісними є ці Свята, тому кожен християнин радіє народженню Дитятка. А маленький Ісусик благословить нас на правильний вибір у житті - йти за Ним до Царства Божого. Чи усі почули поклик Сина Божого, чи збагнули, для чого Він нам народився?
Цього року Ісус Христос через наші людські терпіння й страждання благословив вірним УПГКЦ народження нових спільнот, храмів. Звісно ж, що лукавий через підступних своїх слуг робить усе, щоб Правовірна Христова наука не множилася у людських серцях, не роїлася у християнських душах. Так, у Чорткові Тернопільської області, у правовірних греко-католиків відібрано храм, що його успадкували від покійного отця Романа Шелепка, серце котрого не витримало морального та фізичного тиску прислужників сатани, замаскованих у священичі ряси. Навколо цієї події ієрархи та отчики УГКЦ розіграли таку театральну істерику, на яку хіба здатен антихрист, християнської любові там не було ані крихти. На “практику” взяли майбутніх “пастирів”, котрих відтепер учать калічити людські душі - семінаристів з Івано-Франківської духовної семінарії та учнів дяківської школи Чорткова. На беззахисних контемплятивних сестер із сусіднього з Чортковим селища Пробіжна накидалися, як люті вовки. Хіба ж могли думати в той час, що бути оскверненим за Христа - Його милість і благословення?
- Я є щаслива, що тут страждаю за Ісуса, - говорила одна із сестер, дрогобичанка. - Бути приниженою за Нього - значить бути Ним благословенною.
Ганебною поведінкою відзначився й тамтешній пан Сеньків (бо чи ж отець він?), коли намагався зірвати Святу Літургію, шарпав і штовхав монахинь, лаявся. Але на своїх однобоких Інтернет-сторінках речники Бучацької єпархії подали свою лукаву брехню про ці події, де очорнили не лише Правовірний Синод й священиків УПГКЦ, але й сестер контемплятивного монастиря, заснованого Андреєм Шептицьким ще у 1925 році, а також усіх правовірних християн.
Далі лукаві “пастирі” діяли методом старозавітних священиків: робити все, аби не втратити власного авторитету, про Божу Правду їм не йшлося. Як колись старосвящениками, так само й теперішніми лукавими вовками в овечих шкірах, - на тих, хто несе Христову віру, було нацьковано люд зі своїх парафій. У хід пішли брудні листівки про “страшну секту”, парафіян лякали невиліковними недугами, якщо ті посміють навідатися до капличок правовірних, запускалися й інші “страшилки”. Але брутальне очорнення правовірних дало зворотній ефект, у багатьох парафіян церков УГКЦ воно викликало внутрішній спротив.
- Вони мене мають мабуть не за овечку, а за осла, - з обуренням говорив молодий підприємець Андрій, що вийшов однієї неділі з Церкви Трійці у Дрогобичі. - Я, дякувати Богу, маю здатність відрізнити біле від чорного, добро від зла, читаю Святе Письмо і, зрештою, маю паспорт громадянина України, який мені дає право вибору. Я прийшов у храм почути Слово Боже, а чую якісь недобрі настанови й повчання.
Після кожної подібної “проповіді” про загрозу “страшної секти”, що їх виголошують “пастирі” з амвонів, часто замість євангелійної проповіді, на парафіях УПГКЦ помітно більшає вірних. За рік після заснування каплиці у Дрогобичі, для прикладу, на цій парафії Різдва Христового членів спільноти побільшало приблизно втричі, аніж до її відкриття.
Вагомим кроком у поширенні Христової віри правовірними греко-католиками є нещодавнє відкриття у Самборі каплички та жіночого контемплятивного монастиря. Благословив на це вірних УПГКЦ маленький Ісусик, що народився нам на сіні у бідній стаєнці. Зовні такими скромними є й каплички вірних УПГКЦ, але в їх середині витає Дух Божий, там шанують Першу Божу Заповідь і поклоняються Єдиному Господу. Тому й Бог зсилає на них Свою Благодать: тут відбуваються чуда зцілення й оздоровлення молитвою - тілесні та духовні.
Чому ж в церквах УГКЦ вірних так панічно лякають “сектантами”? Бо не хочуть, щоб уголос говорити про хабарництво у церковному середовищі, чи висловлюючись їх терміном, "симонію" - за навчання у семінаріях, купівлю парафій, висвячення в сан єпископа... Крім того, бояться отці поголосу про їх приватне "житіє" - особняки, дорогі іномарки, інше.
Василь КИРИЛИЧ