Історія Великого посту

Тому, що ми не постили нас вигнано з раю.
Отже, чинім піст, щоб вернутися до нього.
(Св. Василій Великий. Про піст)
Піст має довгу історію. Звертаючись до Старого Завіту бачимо пошану до посту та розуміння його величі й сили. У пості та послуху Мойсей отримав скрижалі, на яких Господньою рукою були написані Заповіді Божі. Саме після посту Ілля побачив Бога (наскільки це було можливо для смертної людини); на три роки і шість місяців закрив небо, щоб звернути духовні очі грішного народу на їхнього Творця і мовив: «Живий Господь Бог Ізраїлів перед яким я стою! В ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба що за моїм словом» (4 Цар 4, 39-41), тим же наклав піст на народ, для спокутування гріхів. Отруйна їжа, освячена молитвою пісника Єлисея, не завдала шкоди не лише йому, але і його гостям (4 Цар 4, 39-41). Був неушкоджений Даниїл, який по трьох тижнях посту без хліба і води був викинутий в яму з левами (Дан 6, 16-22).
Через своє непощення Ісаав став рабом брата свого, бо через їжу продав первородство (Бут 25, 30-34). Молитва та піст подарували Самуїла матері (1 Сам 1, 13-16). Піст дав непереможну міць великому героєві Самсону (Суд 13, 4).
У Новому Заповіті згадується про сорокаденний піст нашого Спасителя – Ісуса Христа, який під час сорока днів посту боровся зі спокусами сатани. Наодинці зі своїми учнями Христос наголошує їм про велику силу, що виганяє бісів, яку дає піст і молитва: «цей рід не можете вигнати інакше, як від молитви і посту» (Мр 9, 29).
Щодо історії Великого посту, то він зароджується ще за часів апостолів. Тоді перша християнська громада замість дня святкування єврейської Пасхи встановлює день поминання Христових мук. Історик Церкви Євсевій, посилаючись на свідчення св. Іринея Ліонського, каже про те, що первісна Пасха була не святковою, а обмежувалася одно-дводенним або сорокагодинним постом.
Вже у ІІ-ІІІ ст. до Хресної Пасхи додається і святкова частина – Воскресна Пасха, як святкування відкуплення. Ті, що називали себе послідовниками Йоана – святкували Воскресіння Христа у день єврейської Пасхи, хто називав себе послідовниками Петра та Павла – святкували у наступну неділю після єврейської Пасхи, хоча, як зауважував відомий філософ Сократ, жодні з них не мали письмового підтвердження. Це питання було вирішене аж на Нікейському Соборі 325 року, на якому також вперше згадується про сорокаденний передпасхальний піст. Якщо у ІІІ ст. Великий піст тривав протягом одного тижня, то вже після Нікейського Собору - сорок днів. У 346 році св. Атанасій наголошує на необхідності дотримання сорокаденного посту перед святкуванням Пасхи: «Хто нехтує Чотиридесятницею і хто наче без уваги й нечистим серцем входить у святая святих, той не празнує празника Пасхи».
Чи дійсно Великий піст триває 40 днів? Хоч ми називаємо піст Чотиридесятницею, на практиці у Східній Церкві він складає 36 з половиною днів. Оскільки з семи тижнів посту виключаємо всі суботи і неділі, не враховуючи Великої суботи та половини ночі перед празником Пасхи.
Західна церква мала шеститижневий піст, бо непосними тут є лише неділі, тому піст складав 36 днів. Щоб мати сорокаденний піст Латинська Церква у VII ст. додала ще 4 дні перед старим постом.
Чому саме 40 днів? Число 40 є символічним у Біблії. Пам’ятаємо ще зі Старого Завіту сорокаденний потоп (Бут 7, 4), сорокарічний пошук Святої Землі ізраїльським народом (Чис 14, 33), 40 днів посту Мойсея (Вих. 34, 28), сорокаденний шлях Іллі до гори Хорив (1 Цар 19, 8).
З Нового Завіту пам’ятаємо про внесення Ісуса Христа у храм на сороковий день після Різдва, про сорокаденний піст Ісуса Христа (Мт 4, 2), про 40 днів по Воскресінні, які Христос провів на землі (Ді 1, 2).
Щодо вживання їжі у піст, то у перших століттях не було загальновизначених правил посту – одні постили, відмовляючись від усього живого, інші – з живих творінь вживали лише рибу, ще інші – постили до вечора, а потім їли всяку їжу...
Ми зобов’язані постити духовно: молитися, розважати над Біблією, покутувати наші гріхи, виправляти їх, натомість чинити добрі діла та виховувати у собі чесноти.
Саме духовне зростання завдяки Сповіді, любові до ближнього і праці над собою є метою Великого посту.
За Катериною ЧЕРНЕГОЮ