Молитва була сильнішою від моєї недуги

Слава Ісусу Христу!
Хочу через вісник "Голос Господній" розповісти про чудо мого зцілення Господом Богом через молитви правовірних отців у підгорецькій церкві.
Зараз мені вже за шістдесят, моє ім’я Тетяна, живу в Дрогобичі, я правовірна греко-католичка. Починаючи з 2004 року, кілька разів була зі своєю спільнотою з Дрогобича, організованою пані Володимирою, у Підгірцях на Службах Божих, згодом, після відкриття каплиці у Брюховичах, відвідувала Літургії там, а вже тепер - у Дрогобичі.
У 2007 році зі мною трапилася велика біда. Я, не вдаючись  до жодного зі спеціальних дієтичних методів харчування, почала помітно худнути. Спочатку навіть зраділа та згодом виявилося, що у мене підозра на рак в області шиї. З лівого боку нижче мигдалин утворився вузол розміром приблизно 50х30 мм. Найперше за допомогою звернулася до лора. Оглянувши мене, лікар похитав головою, сказавши до асистентки приблизно таке: "Іди й подивися, такого ти ще не бачила". І порекомендував мені терміново звернутися в лікарню на вулиці Трускавецькій, колишній онкологічний диспансер. Після обстеження я отримала скерування у Львівський онкологічний центр голови і шиї.
Я дуже засмутилася. Але відразу в мене виникло велике бажання, а ще більша віра в те, що благословення отців з Підгірців і є мій шлях до зцілення. Я поцікавилася у пані Володимири, коли найближчим часом буде організована поїздка у Підгірці і вже наступного дня ми вирушили туди маршруткою . Не можу передати мого хвилювання та бажання потрапити якнайскоріше у Храм Божий, помолитися і, якщо буде можливість, зустрітися з отцями (тепер владики). Але дорогою до Підгірців сталася несправність транспортного засобу, в якому ми прямували до Господнього Храму. Протягом двох годин ми молилися "грімкі" молитви до Небесного Отця і Сина і Духа Святого про допомогу. Час минав відремонтувати автомашину не вдалося і, на превеликий жаль, ми повернулися до Дрогобича. Дорогою до дому я плакала, молилася й думала, чому так сталося. Мене охопив відчай.
Вдома всі мене заспокоювали, а син каже: "Мамо, мабуть, Господь Бог хоче, перш ніж тебе зцілити, дати можливість фахівцям зі Львова підтвердити діагноз".
У Львові лікар взяв пункцію, дав свою візитку і сказав зателефонувати йому через десять днів. Десять днів очікування на остаточний вирок були довгими - в роздумах та молитвах.
За той час я побувала у Підгірцях, висповідалася в отця Маркіяна, розповіла йому про те, що мене очікує дуже складна операція. Отець Маркіян наді мною помолився й заспокоїв: не треба  нічого боятися й надіятися на Господа - і все буде добре. Я прийняла Причастя, а після Служби Божої наді мною ще помолився отець Самуїл, сказавши також: "Заспокійтеся, все буде добре, я віддаю вас у добрі руки"...
Через десять днів син зателефонував у Львів, щоб дізнатися про мій діагноз. На тому кінці телефонної лінії лікар говорив: “Це щось дивне, але ваша мати не буде нашою пацієнткою”.
Надалі я лікувалася молитвами, але й відвідувала протягом шести місяців дрогобицьку поліклініку. Дякуючи Господові Богові, я уже не відчуваю більше цієї недуги.
Користуючись нагодою, хочу подякувати Господові Богу, що скріпив мої сили через молитви підгорецьких отців - теперішніх владик Самуїла та Маркіяна. Дякую також пані Володимирі та пані Марії за допомогу у пізнанні правдивої Христової Церкви, за їхні молитви та підтримку в  моїй дорозі до нашого Спасителя.
Слава Ісусу Христу!
Слава навіки Богу!