Вірність Божому Слову - запорука спасіння

З часу заснування правовірної гілки в духовно паралізованій УГКЦ не вщухають пристрасті навколо причини такого відокремлення. Подекуди за творчою наснагою місцевих парохів, які виявляють гідне подиву багатство власної фантазії, розмови обростають такими нісенітницями, що годі помістити їх в рамки здорового глузду.

Тим не дуже переймаються ті, кого мало хвилює доля Церкви, котрі ходять до неї щонеділі, пасивно вистоюючи на Богослужбі радше задля людського ока, хибно вважаючи, що цього цілком достатньо для власного спасіння. Та є частина людей, котрі не пропускають нагоди висловити свій осуд, а часом і "співчуття" на адресу тих, хто, на їхню думку, заблукав, раптово втративши духовні орієнтири. Їм важко зрозуміти, чому ті, котрі поруч з ними не один десяток років, щоденно перебуваючи на Літургії, з появою Церкви Різдва Христового рішуче залишили їх, та приєднались до правовірних християн. А не розуміють тому, що не перебувають в Божому світлі, і не зважаючи на свої постійні молитви, прощі та щоденні відвідини храму так і не пізнали Живого Ісуса, не впустили Його до свого серця, а тому й не мають живої спільності ні з Ним, ні між собою. І хоча на словах люблять свого Господа, та серця їхні належать світу, який щоденно розпинає Його бо "…дружба світу цього - то ворожнеча проти Бога. Хто, отже, хоче бути приятелем світу, той стає ворогом Божим". (Як.4.4) І так, обманюючи самих себе, прагнуть осягнути з Ним Царство Небесне. А вина за таке мислення більшою мірою лежить на пастирях, котрі з тієї ж причини не здатні їх проводити туди. Бо вони хоча й вивчили богословську науку, проте так і не стали свідками Христовими, а залишилися професійними викладачами-теоретиками зі своєю інтелектуальною пихою.
Всім їм бракує власного досвіду пережиття у своєму серці радості особистої зустрічі з Живим Ісусом, тому й залишились не наверненими в'язнями духа світу, як і вся їхня паства, яку вони успішно провадять до спільної загибелі. Навіть при великому бажанні вони вже неспроможні привести людей до правдивого покаяння, бо, їхні театральні проповіді позбавлені Духа Святого, якого втратили (ті, хто мали) ще в семінарії, завдяки новій методиці викладання, не проникають до глибин людських сердець.
Таких сучасних фарисеїв Спаситель наш називає "лукавим поріддям", бо на словах славлять Його, а на ділі зраджують, зневажаючи Його Слово, яке сповіщає волю Отця. Попри те називає блаженними тих, що слухають Боже Слово і його зберігають, а значить старанно виконують. "Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються." (Рм.2.13)
Отже, не пасивне слухання, а виконання волі Божої є запорукою спасіння!
"Будьте виконавцями Слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи." (Як.1.22) А Слово Боже застерігає "…і між вами будуть учителі ложні, які введуть погубні єресі, й відрікшися Владики, що відкупив їх, наведуть на себе скору погибель" (ІІ Пет.2.1). А далі вже конкретно наказує: "Єретика чоловіка по першім і другім попередженні цурайтесь, знаючи, що такий ось збився на манівці й грішить, ще й осуджує себе самого" (Тим.3.10-11). Сьогодні мало хто не знає, що єресь є тяжким гріхом проти Бога, бо заперечує Його науку, а тому стягує прокляття, що веде до втрати життя вічного того, хто проповідує іншу Євангелію (Гл.1.9).
З оприлюдненої, фактами підтвердженої інформації вже, мабуть ні у кого не викликає сумніву те, що п. Гузар за кількістю єресей, висвітлених ним самим у відомій книзі "Бесіди…", встановив своєрідний рекорд серед до тепер знаних єретиків. Для порівняння досить згадати з історії церкви священика Арія, котрий за одну єресь, що нею звів більшу частину християн, був проголошений проклятим і відлучений від церкви. А в наш час заслуженіший архієретик без тіні каяття чи спростування продовжує незаконно займати найвищу посаду в УГКЦ та зі своїм апостатичним синодом баламутити несвідомих християн.
Якщо зі священиками, яким ще під час їхньої духовної формації ліберальні професори-теологи підірвали віру до Божого Слова і всього надприродного у Святому Письмі, більш-менш зрозуміло, то чому ж християни, стягуючи гнів Божий і прирікаючи себе на вічні муки, легковажно залишаються в єдності зі своїм лицемірним духовенством, яке молиться, вітає, виголошує многоліття найбільшому єретику і синоду його однодумців??? Адже Господь виразно застерігає: "Якщо хтось до вас приходить і цього (Божого) вчення не приносить, того до хати не приймайте і не вітайте. Бо хто його вітає, той бере участь у його лихих вчинках" (ІІ Ів.10-11); і закликає: "Лишіть їх: це сліпі проводирі сліпих!..." (Мт. 15.14). То чому ж мудрування лукавих священиків та їх авторитет вони поставили вище Слова Господнього?!
Головною причиною духовного невігластва та сліпоти є масове незнання Божого Слова, яке є єдиним мірилом істини. А все тому, що не читають Святого Письма, або читаючи не заглиблюються у зміст Його Слів, не роздумують над Ними. Вони навіть і не здогадуються, що саме до них звертається Ісус: "Не кожний, що промовляє до мене: Господи, Господи - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі". (Мт.7.21). А воля Отця захована в Словах Його Сина і "Кожний, хто слухає ці мої слова й виконує їх подібний до розумного чоловіка, який збудував свій дім на скелі". (Мт.7.27).
Сьогодні Христова Церква, яка проживає останні часи перед другим приходом Господа, виставлена Ним на пробу. До кого в любові прив'язане серце кожного її члена: до поблажливих, зваблених світом отців, та "побілених гробів" під виглядом позолочених храмів, де попри урочисті церемонії та наспіви скрито вже панує дух антихриста, чи до Ісуса, який прийшов у світ в бідній стаєнці, щоб з любові до нас принести Себе в жертву? "Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять." (Як.1.12).
Зі сказаного не важко здогадатися, в чому полягає справжня причина відходу незначної, але просвіченої частини богобоязних християн з омертвілих, позбавлених ознак присутності Духа Святого, церков.
Вони не бажають й надалі випробовувати терпеливість люблячого Бога, перебуваючи в нелицемірній любові та Божому остраху перед справедливим покаранням, яке би могло в різний час та спосіб зійти на них чи їхніх дітей та онуків за зраду Божому Слову, а простіше - щоб спастися!
Ігор САВЧИН