Віртуози обману

Дух неправди є могутнім засобом у руках диявола в одвічній боротьбі з Богом та його створінням. Недарма ж його називають "батьком брехні". Цією ефективною зброєю він звів не одне людське покоління, почавши з наших прародичів Адама і Єви, яких підступно позбавив можливості щасливого і вічного перебування зі своїм Творцем.

Так само і до сьогоднішнього дня лукавий обманює надто довірливих та закритих на світло Божої Правди християн, прирікаючи їх на вічну загибель. Боже Слово застерігає: "всіх лжеців... - пай їхній в озері, що горить огнем і сіркою;" (Од.21,8)
Таким чином, всі ошукані, що відкрилися до духа брехні і не каються, потраплять до царства темряви. Ось чому Ісус говорить фарисеям, яких Він викрив у неправді: "Змії, гадюче поріддя! Як можете уникнути пекельного засуду?" (Мт.23,33) Якщо Ісус так багато говорить про гріх неправди, що може кинути кожного у царство сатани, то й ми повинні викривати цього духа і боротися проти нього "до крові", не давати йому місця в нашому житті.
Коли через свою неміч, духовну незрілість та сліпоту у демонські сіті неправди потрапляє пересічна людина, хоч це прикро, але її ще можна якось зрозуміти. Але коли цим духом темряви опановані ті, хто мав би словом та власними вчинками провадити вірних до Божого Царства, стає очевидним, що священство УГКЦ переживає глибоку кризу.
Якщо до теперішнього часу вважалося, що обманювати Божий люд це привілей безбожних політиків, то факти сьогодення свідчать, що духовенство УГКЦ, яке наразі зберігає найвищий відсоток довіри серед людей, в мистецтві брехні відчутно перевищило їх. Переконатися в цьому мала змогу не одна мисляча й духовно зріла людина, яка хоч трохи знайома з ситуацією, що склалась в лоні УГКЦ в період після її виходу з підпілля.
А виявити свої приховані "таланти" місцевим "душпастирям" допомогли, таки, підгорецькі монахи, котрі відважилися в своїх "Листах з України" пролити Боже Світло на те, що так вправно приховувалося від людей.
Оговтавшись після перших об'єктивно-критичних "Листів…" на свою адресу, церковна ієрархія надихнула своїх вірних слуг різними способами заглушити Правду та посіяти ненависть до своїх братів у Христі, у серцях тих хто, ще не встиг побувати на підгорецьких духовних науках. Майже одночасно в усіх церквах Дрогобича, в часі чи після Богослужінь, на голови християн, полився бруд у професійній "пастирській" інтерпретації. Особливої наснаги їм додали публікації вісника "Голос Господній", друкованого органу однойменної громадської організації, яка не могла стояти збоку цих подій.
Слід віддати належне успішному проекту духовних технологів, які, знаючи ставлення галичан до Московської церкви, створили міф про прагнення УПГКЦ об'єднатися з московським православ'ям та їх співпрацю з російськими спецслужбами.
Чи не першим серед місцевих парохів поспішив виявити свою "любов" до ближнього отець декан Іван Паньків, який своїми неадекватними вчинками та емоційною нестриманістю засвідчив, якого він духа і чим наповнене його серце. Адже "З повноти серця уста промовляють" (Мт 12, 34). А ще коли чуєш слова неправди, які так природно спливають з його уст, то складається враження, що він займається звичною для себе справою. А говорити про страх Божий чи його усвідомлення, ким він є і де перебуває, вже не доводиться. Невже й справді забув, що "осоружні Господеві уста брехливі" (Пр 19, 9).
Достойно позмагатися в мистецтві оббріхування з о. Іваном може духовний професіонал о. Тарас Коберинко, котрий також добряче "благословить" ворогів своїх. Йому так вдалося зазомбувати своїх вірних, що можливо вже не скоро до цієї парафії проникне Світло Істини про УПГКЦ.
Відомий у місті о. канцлер митр. прот. Тарас Герасимчук хоч і зізнався ненароком, що добре не знає підгорецьких владик, але ця "дрібниця" не завадила йому неправдиво висловлюватися про них на своїх проповідях, шпальтах місцевих газет та радіомовленні.
Не залишилися в боргу перед своїми настоятелями о. Володимир, парох двох парафій, отці церков Успіня Богородиці, Преображення Господнього та св. Володимира та Ольги. Оплутані духом заздрості та брехні, вони за відсутності опонентів наввипередки маніпулювали своїми парафіянами, забувши про судний день, на якому доведеться відповісти за кожне фальшиве слово.
Та найвишуканіше, найкрасномовніше і майже переконливо свідомо ошукав дрогобичан вроджений майстер слова, авторитетний багатьма шановний та не до кінця пізнаний ректор духовної семінарії митр. прот. Мирон Бендик, який зокрема коментуючи письмові звернення підгорецьких владик, майстерно виривав рядки з контексту і трактував їх у своєму дусі, перейнявши манеру тлумачення текстів у єговістів.
Не витримує жодної критики зініційована ним фальшива брошурка, яку активно розповсюджують в усіх церквах єпархії. Невідомо, на яку категорію людей розрахована ця писанина, бо лише брехливі заголовки окремих статей позбавляють всякого бажання перечитувати їх зміст.
Зважаючи на певну стриманість оо. Василіан у висловлюванні щодо місійної діяльності своїх братів по Чину, дещо несподіваною стала емоційна промова о. Інокентія, котрий у своєму тривалому виступі наприкінці Богослужби виголошував такі нісенітниці на адресу підгорецьких владик, що навіть коментувати їх не варто.
Слухаючи та перечитуючи все це, стає по-людськи жаль цих високо навчених висвячених мужів, які так і не стали учнями Христовими, а зваблені духом світу, зійшли на манівці, бо "хто дихає брехнею, той загине" (Пр 19, 9).
На завершення хотів би щиро побажати всім згаданим отцям:  поки ще не пізно, відречіться єресей Л. Гузара, "…бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви і не думаєте" (Мт 24, 44). В покаянні прийміть до свого серця Живого Ісуса, Дух Якого, перемінить вас, професійних вчителів на свідків Христових, щоб нести спраглим людям Світло Правди, Живе Боже Слово, і тим самим позбавити їх потреби витрачати час і кошти на поїздки в пошуках "води живої".
Ігор САВЧИН