Проти Церкви... священики

“Де двоє або троє зберуться в ім'я моє, там Я посеред них пробуватиму…” Ці слова Господа нашого Ісуса Христа стосуються як окремих молитовних груп, так і всієї Його Святої Церкви.
Парадокс, але роки, коли греко-католики стали спільнотою й більше не ховалися в підпіллі, на жаль, стали поступовим занепадом УГКЦ. Зовсім не прагнучи когось образити, назву не прізвища отців, котрі своїми діями применшують значення Церкви та її авторитет, а факти їхньої “діяльності”.
Симонія - перше негативне явище, яке свідчить, що Ватикан далеко, а “на місцях” процвітає корупція, і не лише в державних установах, але і в ЦЕРКВІ, якій люди в українському суспільстві довіряють, поки що, найбільше. Чому у нас цілком посередні священики, або й ті, котрі не відзначаються моральною стійкістю, мають добрі, тобто, прибуткові парафії? Скарги вірних на адресу таких “пастирів”, як правило, результату не дають, а якщо і дають, то за принципом: “щуку кинули у річку” - отців переводять з одного “урожайного” місця в інше.
Інше явище - “розцінки” на “послуги”. Чимало отців давно перетворили своє служіння на ремесло, незмінним атрибутом якого є прейскуранти; за похорон - викладуй стільки-то, за хрестини, шлюб чи освячення хати - є інший “тариф”, а так само й за парастаси на сороковий день чи річницю після смерті, покроплення автомобіля, освячення офісу, не кажучи вже про пряму чи приховану агітацію на виборах в користь того чи іншого кандидата, насамперед це стосується виборів місцевого рівня. Тих отців, котрі не встановили “такси”, недолюблюють або й можуть зовсім позбавити парафії.
Формалізація своїх обов’язків доходить до страшного. Замість того, щоб сприяти вивченню Святого Письма, організовувати дітей, молодь, залучати до церковних справ дорослих, самотніх тощо, священик часто стає одноосібним тираном: він і дяка може вигнати, і публічно “пуцує” тих активістів, хто глибше хоче вивчати Святе Письмо, навішуючи їм ярлики “сектантів”, “баптистів” і тим самим відштовхуючи католиків з даром Святого Духа до реального відходу до протестантів чи інших спільнот, або й до безвір'я. Вірні тут сприймаються, як джерело, що має оплачувати “послуги” отця, спецслужба, що має доносити парохові про кожне “криве” слово, сказане проти нього і, водночас, бути в цілковитому йому послуху. Боронь Боже поскаржитися - цькувань не оминути.
Проте, справа не лише в матеріальних визисках і формалізації, це ще було б терпимо. Гірше, що будучи греко-католицькими священиками, отці своїми словами, наукою, а інколи й діями, підбурюють люд Божий проти кого б ви думали? Ні, не проти православ’я, не проти жидів чи протестантів, не проти свідків Єгови, мусульман чи атеїстів. Вони підбурюють люд проти… Католицької Церкви. Ініціатива громад за вживання замість  “православних християн” просто “християн” викликає таке шалене обурення “пастирів” нижчих та вищих рангів, що годі його й словами передати. Причастя на колінах, зокрема, в час від Великодня до Зіслання Святого Духа - мало не святотатство для них. В котрій із парафій вашого деканату в жовтні (хоча б у жовтні) люди спільно відмовляли Вервицю? А як часто нехтують отці молебнями до Найсвятішого Серця Ісуса, “маївками” до Богородиці, Хресною Дорогою! Може думка, що нам ближчими є православні різних патріархатів, що конечною є потреба створення помісної православної церкви в Україні, йде на благо Вселенської Католицької Церкви? А вороже сприйняття Католицької Церкви в Україні як “польської” церкви та постійне нагадування, що “наші предки (і козаки) були православними”, - хіба це не в дусі радянської пропаганди? Як і нелюбов до єзуїтів, василіян, інших орденів, викривлене трактування Реформації, постійне шельмування традиціоналістів (хоча б тих же лефевристів), з якими, до речі, Святий Престол сів за стіл переговорів і з їхніх єпископів знято екскомуніку. А про переслідування симпатиків УПГКЦ?..
Інколи складається враження, що УГКЦ зовсім не Католицька Церква, що поспішне прийняття на початку 90-х рр. ХХст. на служіння православних священиків було невиправданою помилкою, що КҐБ присутнє серед них так само, як воно було присутнє і в РПЦ за часів Брежнєва чи Хрущова. Священики-заробітчани інколи ставлять за мету не розбудову Церкви, парафії, а розбудову своїх особняків, придбання королівських вбрань для їмості, забезпечення шикарного життя для “духовних мажорів” - їхніх дітей. Деспотія маленьких “царьків” набуває то комічних, то трагічних форм, самодурство йде в парі зі самозасліпленням. Вороги Святої Церкви потирають руки, відщипуючи паству, підкидуючи щораз “смаженіші” факти для публічного обговорення, масони мають сприятливий ґрунт для поширення своїх ідей. Не хочеться в це вірити, але скидається на те, що так воно і є: в совєтські часи  справжніх католиків і справжніх греко-католицьких священиків було значно більше, ніж тепер, в кінці 2009-го. Сатана використовує отців не згірш, за атеїстів чи сатаністів, в Церкві вже з'являються тріщини, які, не піддавши ремонту, можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Залишається лише вірити, що Боже Провидіння не допустить перемоги сатани, а Свята Церква і надалі буде згромадженням вірних, які люблять Бога і бояться Його.
Анатолій ІВАНКІВ
м.Львів