То Ісус прийшов до нашої “стаєнки”

Ісус прийшов до нашого міста. Він народився у маленькій капличці, яку вимріяли собі ті, хто щиро любить Бога.
Нова капличка у Дрогобичі посвячена Різдву нашого Господа. Скромна, навіть убога, на її маківці не виблискують золоті бані, не дивують око вишукані архітектурні оздоби. Але там мешкає Ісус. Той, котрий народився в бідній печері біля міста Вифлеєму понад 2000 років тому і щодня народжується у наших серцях.
Про місце приходу на світ нашого Спасителя описує Марія Вальторта, італійська жінка, що мала від Ісуса ласку натхненних і яскравих видінь. Її книжка “Богочоловік” високо оцінена й рекомендована великими християнськими достойниками: о. Піо, папою Пієм XII. Марія переповідає, як у видінні бачила печеру в час народження Месії: “Стеля, вся в шпарах, павутинні, облуплена, закопчена й відразлива, зараз нагадує склепіння зали в королівському палаці. Кожен камінь здається шматком срібла, кожна павутина - як коштовний балдахін, оздоблений сріблом і діамантами. Велика ящірка, що спить в щілині скелі, здається смарагдом, забутим там королевою, а купка сплячих летючих мишей - коштовним оніксом. Сіно, що звисає з вищих ясел, вже не є травою: то нитки чистого срібла, що тремтять на вітрі, як розпущене волосся. А ясла з грубого дерева стають злитком почорнілого срібла. Стіни покриті парчею, на якій блиск білого срібла губиться серед перлових візерунків. А долівка? Що сталося з долівкою? Це освітлений білим світлом кришталь.
Світло, яскраве і дивне, освітлює убогу печеру, а в ньому загорнута в сліпучо-сяючу пелену Діва із Сином на руках”.
Чи могли б перевершити радість, щастя і блаженство, які наповнили убогу печеру в час приходу Месії усі багатства світу? Не побажав Всевишній явити свого Єдинородного Сина у царських палатах, де ніхто з бідних не зміг би прийти поклонитися Йому. Не захотів Бог-Отець, щоб найперше побачили Ісуса в Єрусалимському храмі, який своєю величчю і красою здобув собі достоїнство третього чуда світу. Але забажав Господь, щоб Його Син прийшов до людей в убогості і скромному укритті. Його прихід облагородив цю стаєнку до надзвичайної шляхетності.
Так само й наша капличка, освячена Ісусовою присутністю, є для нас наймилішим, найсвятішим, найблагословеннішим місцем. Не йдемо до неї, щоб в теплі й комфорті зустрічатися й спілкуватися, демонструючи свій патріотизм чи засвідчуючи відданість священикові. Багато тих, хто любить пишноту й багатство храмів, називають нашу церковцю “стодолою”, та ми знаємо, що це правдивий Божий дім і достойне місце поклоніння нашому Богові Ісусу. Йдемо сюди, щоб вклякнути на коліна, схилити голови й відкрити свої серця і молимося. Так, як прийшли до убогої стаєнки мудреці й царі, які мали власні надзвичайні багатства та принесли їх до убогих стін, за якими був Бог, Той Месія, до якого вони завжди взивали, навіть не наважуючись ніколи й думки припустити, що будуть колись Його оглядати.
Троє мудреців були справді великими. По-перше, завдяки своїм надприродним чеснотам, по-друге, завдяки своєму знанню і по-третє, завдяки своєму багатству. Але вони відчували себе мізерними перед Всевишнім Богом, що створив усе, чим вони володіли, а також усю красу та багатство землі. Троє мудреців у своїй мудрості почувалися нічим супроти Всевишнього Бога, від якого походить мудрість. Він дав їм набагато могутніші очі, ніж пара зіниць, якими вони бачать земні справи: очі душі, що в речах можуть прочитати слово, написане не людською рукою, а витиснуте Божими думками. Але найбільша їхня велич – у смиренності.
Так і ми сьогодні в день Христового Різдва в смиренності хочемо приходити до Божого дому. Ісус, наш Господь, є за стінами нашої скромної каплички. Він чує удари наших сердець. Ми знаємо, що Він любить нас і не перестане нам допомагати. Так вважають усі ті, в кого в душі мир, що йде від доброго сумління. Так вважаємо ми, що любимо Ісуса і Його оселю. Хочемо приналежати своєму Богові всеціло. Знаємо, що це подобається не кожному. У житті зазвичай буває зовсім інакше. Якщо хтось звеличується таким чином, що домагається всього завдяки власній самовпевненості й пустому захопленню з боку оточуючого середовища, він ніколи не зможе упокоритися перед Богом.
Ми ж прагнемо бути смиренними, шляхетними, слухняними і повними пошани до Бога й у ставленні один до одного. Нехай чесноти, виявлені для Господа, переходять у чесноти в стосунках між нами. Нехай пошана до Ісуса породжує взаємну любов. Хай кожен, хто прагне Божого милосердя, прийде до Ісусового дому. І який мороз не тріщав би на дворі, ми завжди радо поспішаємо до нашої церкви.
Бо знаємо – там нас чекає наш Бог!
Наталя ДАЛЯВСЬКА