Для Господа немає нічого неможливого

Це свідчення надіслав до редакції молодий чоловік на ім’я Володимир. У ньому - розповідь про його шлях у прірву та звільнення з диявольських пут через Ісуса. Мовний стиль збережено.

Я, Володимир, хочу описати вам історію мого ще молодого життя. Коли мені виповнилося 14 років, а в той час я жив у Золочеві зі своєю мамою, мені захотілося в щось краще одягтися, і я вирішив піти на роботу. Приїхав до села, де мешкала моя бабця, і пішов працювати на колгоспну ферму. Там були старші за мене хлопці, дядьки, часто випивали і запрошували мене випити. Я пробував відмовитися, але вони твердили, що якщо не вип'ю, то значить продам їх голові колгоспу. І я мусів випити. Це мені сподобалося, стало дуже легко і весело. Дальше я вже сам просив, щоб мені наливали. Деколи я впивався. Думав, що зможу стримати себе сам перед горілкою, але наді мною вже мав владу сатана.

Поступово зароблені мною гроші щораз більше витрачалися не на одяг, а на випивку. Коли я був п'яний, міг сваритися, гримати в двері, матюкатися. В моєму житті все пішло шкереберть. Я забув Того, Хто мене створив, забув свого Спасителя.

Одного разу, а було це зимового морозяного вечора, я знепритомнів від сп'яніння на дворі і довго лежав на морозі. До тями я прийшов на четвертий день у лікарні. На прощання лікар сказав мені:" Хочеш жити - не пий." Якийсь час я стримувався, заробив трохи грошей. Але мене спокусили мої друзі. Я не зміг устояти і випив. Після цього випадку диявол підіпхав мені таку думку:" Та лікар мене обдурив, мені нічого не сталося", і я щораз більше почав випивати знову. Вже потім довідався, що на тих "точках", звідки я брав горілку, продавали всяке паскудство: сухий спирт, карбід, ацетон, курячий послід - і з цього робили всяку трутизну.

Пиятика затягувала мене все більше. Почали трястися руки, підпухало лице. Я хотів кинути пити, але не міг. Знайомі радили мені: "Володя, кинь", але ніхто не сказав, як це зробити. Не знав я тоді, що в моїй біді може допомогти мені тільки Ісус, що Він може врятувати, визволити, спасти.

Через горілку я часто втрачав роботу, а далі опинився в парку, де збиралися всі подібні до мене, а точніше, бомжі. Зранку о 5 годині диявол вже гнав мене по горілку, я мусів випивати кожні 2-3 години, інакше починали трястися руки, а потім і все тіло. Коли нас брали з парку на роботу, я мусів мати пляшку, крім того ще давали горілку там, інакше я би не міг працювати. Мама вечорами бігала за мною, заганяла додому, плакала - але я не міг нічого зробити із собою. Допився до того, що вже не міг ходити, виходив тільки біля свого під'їзду, тримаючись за стіни. Це був жах, я чекав вже кінця. 

Одного разу я зрозумів, що порятунку немає ніякого, впав удома на диван і зміг тільки сказати до мами:" Дзвоніть на "швидку". Потрапив до реанімації. Сусіди радили мамі готуватися до похорону.

В лікарні мені трохи полегшало, але рухати ні руками, ні ногами, ні головою я не міг. Лікарі сказали мамі, що жити, можливо, я буду, але ходити - ні. Додому привезли мене на ношах. Я міг тільки лежати. На столі була Біблія, я притягнув її на подушку і вона відкрилася навмання. Я прочитав, як Ісуса вели на розп'яття. В цей час щось перевернулося в мені - на мене зійшов Дух покаяння, я почав сильно плакати. Аж тепер зрозумів, хто я і до чого докотився. Я побачив, що є немічний грішник, що без Господа я пропащий. Наче в духовному телевізорі я бачив своє життя ще зі шкільних років. Я просив Ісуса, щоб Він не дав мені вмерти, щоб простив мені мої провини. Після цього потрясіння мені хотілося читати Біблію і молитися. Помалу стали прибувати сили, а до того я не міг і чайної ложки втримати в руці. Я мав цироз печінки, погано з легенями, нерухомі ноги і ще цілий “букет” хворіб. Але поступово я зміг сісти, хоча ноги були безвладні, приходилося на табуретці скакати по хаті. Я багато молився, просив Господа Ісуса, щоб зцілив мої ноги.

І так на табуретці мене привезли в Підгірці. Там я добре висповідався, давно вже цього зі мною не було, десь 7-8 років. О. Самуїл, поклавши руки над моєю головою, молися, розповідав мені про Ісуса, показуючи на розп'яття. В цю мить я зрозумів, що це мій гріх прибив Його до хреста, що Він помер за мене, щоб я мав життя вічне. 

Коли я вже відходив, о.Самуїл сказав, що буде молитися за мене, а я щоб на другий раз приїхав без табуретки. І так воно сталося! 

Я дуже багато часу молився на Вервиці, читав Боже Слово. І помалу мої ноги стали оздоровлятися завдяки Ісусові і Марії. Я вірив, знав і відчував, що Вони завжди поруч. Господь почав робити великі чуда в моєму житті і робить це до сьогодні!

Вже після реколекцій, які проводив о. Самуїл, я зрозумів, що моя душа вся в гріхах, з яких треба сповідатися: різні забобони, погана музика і література, гороскопи, окультизм... Я зрозумів, що поки не віддам всю цю погань Ісусові, не буду спокійний. І не важливе вже тоді мені було зцілення тіла, а насамперед я прагнув покаяння і оздоровлення душі.

Тепер маю радість не в горілці і курінні, а в Христі Ісусі, в Якому є моє Спасіння.

Зараз я зовсім інша людина. Коли задумуюсь над цим, то бачу великі Божі Чуда. А головне - повірити, що для Господа немає нічого неможливого, тому, що все Він створив і всім управляє. Тож нікому не бажаю змарнувати життя з горілкою, а краще своє життя змарнувати для Бога. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Володимир