Куди веде ця субкультура?

Що таке субкультура? Яку загрозу вона становить для християнської молоді та для суспільства загалом? Які є її течії?

Серед течій субкультури можна упізнати “емо” - за яскравими, переважно рожевими елементами у чорному одязі, пірсингом на обличчі, характерним "чубом набік". “Готи” надають перевагу чорному вбранню, полюбляють збиратися на кладовищах та руїнах старих замків. Хто ж вони, ці дивні діти і підлітки?

Прихильники субкультур стверджують, що це - нормальне явище адаптації дитини до суспільства дорослих, необхідна складова її самовираження, становлення як особистості. Та чи справді потрібне дітям таке самовираження?

Соціологи констатують, що молодіжні субкультури стали масовим явищем: чи не кожен третій підліток є членом молодіжного угрупування. Течій, в які записують себе школярі, десятки. У найнебезпечніші та наймасовіші з них часто потрапляють діти, батьки котрих відразу не бачать жодної загрози у тому, що дитина самостійно зарахує себе до якоїсь молодіжної групи.

Наймасовішими в Україні вважають “емо”, “хулів”, “панків”, “готів”. Найнебезпечнішими - “скінхедів”. Раніше їх можна було побачити лише на вулицях великих міст, тепер - й у невеличких населених пунктах. Керівником об'єднання часто стає дорослий чоловік з профашистськими поглядами. У групі - агресивні підлітки, яких легко упізнати за характерним стилем одягу: чорні безрукавки, берци, татуювання, обов'язково поголена голова. Люблять ходити з напівзакритими обличчями, зловживають алкоголем і лайкою, захоплюються нацистською символікою, у поведінці з оточуючими - грубі та жорстокі. Діти стають заручниками керівників угрупування, які можуть спонукати їх до будь-яких кримінальних дій, посилаючись на “ідеї” та “норми”.

Звичайно, дехто скаже, що є серед скінхедів не настільки агресивні, є й навіть порядні люди. Проте, поки батьки мудруватимуть, “добрі” чи “злі” “скіни” опікуються їхнім чадом, у дитяче серце все більше вкорінюватимуться почуття вищості та вседозволеності, закони ненависті та насильства.

Усі субкультури, кажуть фахівці, заважають дитині адаптовуватися й досягати успіху в суспільстві, руйнують гармонійне сприйняття світу. Ці діти вчасно не дорослішають і схильні до нездорового способу життя.

Все це сприяє самознищенню дитячої душі.

На думку священиків, сучасне поширення субкультур набуває загрозливого розмаху. Християнські родини повинні бути насторожі, щоб не дати дитині потрапити у жахливе павутиння гріха. Для цього потрібно бути прикладом для дітей у християнському житті, не занедбувати молитву, Святу Літургію. Відповідно до можливості слід організувати участь дитини у дитячій чи молодіжній християнській спільноті. Дитина, серце якої наповнене любов'ю до Бога і ближніх, перебуває під опікою Святого Духа і ніколи не ступить на стежку насильства.

Іванка ПУКАЛЬЧУК,

м. Дрогобич