Про добро та зло – із Книги Мудрості

Як маємо серед теперішнього бурхливого й різнобарвного життя вибрати для себе правильну дорогу? Хто допоможе не схибити, не помилитися? Це питання особливо актуальним стає зараз, коли зі всіх боків на кожного з нас сиплються різні заклики, пропозиції, реклами. Що є добре, а що погано – найкраще на це відповість нам Боже Слово.

Книга Мудрості Соломона належить до числа так званих второканонічних книг Святого Письма. У Старий Заповіт католики й православні включають сорок п’ять книг, тоді, як давньоєврейський канон, яким керуються протестанти, визнає тільки тридцять дев’ять книг, залишаючи поза увагою книги Товита, Юдити, Мудрості, Сираха, Варуха, другу книгу Езри і дві книги Макавеїв. Юдейські рабини та вчителі Закону виключили, наприклад, книгу Мудрості Соломона, бо вона була написана грецькою мовою, в ті часи порівняно новою.
Отці Церкви в своєму виборі опиралися на грецький переклад Сімдесятьох, що містить повний список книг. Але в XVI столітті протестантські реформатори відхилили второканонічні книги, бо їх не було в єврейському каноні, до того ж, у цих книгах містилося підтвердження відкинутих протестантами догм, наприклад, про чистилище.
Книга Мудрості була написана царем Соломоном у відповідь на ситуацію, коли в суспільстві панували настрої безцільності і невпевненості в завтрашньому дні. Автор запевняє, що життя в довірі Богові і в страху Божому є основою мудрості, воно рятує від почуття порожнечі і веде до безсмертя душі.
Незважаючи на свою старожитність, книга Мудрості продовжує залишатися актуальною  для нас і сьогодні. Ми живемо у світі, в якому віра в Бога, на жаль, все частіше привселюдно відкидається. Книжкові магазини переповнені літературою, що “викриває” Бога. І посеред цього хаосу так втішно й надійно відчувати “подув Божої сили” (Мудр. 7,25), перечитуючи книгу Мудрості. Як радісно усвідомлювати, що Бог дає Себе пізнати тим, хто повірив у Нього і шукає Його (пор. Мудр. 1,2).
Добре усвідомлюємо і особливо зараз щораз частіше переконуємося, що “мудрість” цього світу пропонує духовну “смерть” (пор. Мудр. 1,16) . Але ми покладаємо свою надію на нашого Господа Ісуса Христа і отримуємо в Ньому невичерпне багатство, яким можемо жити вже зараз. Віримо і знаємо, що колись в повноті зможемо отримати безмірні Божі Ласки в славі вічного життя. Саме в цьому нас запевняє Божа Премудрість.
А ми, як добрі учні Христові, мусимо прийняти до серця Божі Слова, які, відкрившись, додають розуму простим людям, і тоді, як Псалмопівець, скажемо:
“Я прагну, Господи, твого спасіння; закон твій – моя відрада. Нехай моя душа живе й Тебе хвалить”(Пс. 119,174-175).
Іван ЯНЕВИЧ