Не зрадити Христа!

Наша сучасність характерна загостренням духовної боротьби в лоні Церкви та в суспільстві. Ця боротьба за своїм характером є іншою, аніж за часів панування комуністичної ідеології, коли велося жорстоке переслідування християн. Хоч деякою мірою це призводило до відпаду від віри, попри те, був великий відсоток тих, хто не зрадив її і був готовий за Христа віддати життя.

Це був час, коли було видно, хто є ворогом, і якщо хтось зрадив, то ця зрада була очевидною. Зовсім інакше ворог Христа поводиться сьогодні, тому важливо, щоб кожен християнин мав правильну орієнтацію, в чому полягає суть духовної боротьби власне сьогодні. Теперішня тактика ворога є такою: головне, щоб не було ясно, хто є хто. Сьогодні метою боротьби є прихована масова зрада, до того ж - усередині Церкви. При чому, окрема церковна особа зовсім не вважає це зрадою, а навіть власним успіхом, вершиною якого є просування щаблями церковної кар’єри...
Навернений християнин, що йде за голосом сумління й прагне наслідувати Христа, стикається в незрозумілому і неочікуваному конфлікті з тими, кого щиро вважав пастирями, – зі священиком, єпископом, настоятелем, та й, взагалі, з тими колами, які нині творять антипапську структуру і мають владу в Церкві. Про справжнє обличчя цієї замаскованої структури навернена людина й не підозрює. Бо ж отці, наче, й не спонукають християнина чинити явне зло, а лише чесноту. Це його й спантеличить, бо ж вимагають від вірного чесноту послугу, а навіть і божу чесноту - віру. Християнин має вірити, що церковнослужителя вибрав Святий Дух, що коли вірні його слухають, то сповнюють волю Божу.
Побожними фразами церковний настоятель володіє так спритно й переконливо, що кожен, хто засумнівається в ньому, видається таким, що не має ані послуху, ані покори, ані, значить, і віри.
Саме через те, що людина не орієнтується в сучасній духовній боротьбі, то в доброму змаганні про власну християнську досконалість - тобто послушність настоятелям, визнання церковного авторитету - є духовно вбитою. Це виявляється в тому, що християнин спочатку змушений змінити своє мислення відповідно до сучасного церковного тренду, тобто прийняти антихристівське мислення - інше євангеліє і іншого духа. А потім вже й сам є включений до прихованої масової зради Христа.
Сьогодні ситуація в Церкві аналогічна до тієї, яка була в ізраїльському народі при першому Христовому приході: офіційна ієрархія належить до антипапської структури, має того ж духа смерті, якого мали первосвященики, фарисеї і садукеї. Цілий синедріон об’єднувала одна мета – вбити Ісуса. Як синедріон Його засудив? Офіційно, нібито, на підставі Божого Закону. А потім офіційно домігся розп’яття Ісуса. Але де є душі цих первосвящеників сьогодні? Євангеліє каже, що взяли ключі від Божого Царства, самі не входять… (пор. Лк. 11,52). Отже, в небі їх немає. Ця офіційна ієрархія не увійшла до Божого Царства, а опинилася в пеклі разом з тими, які слухалися її.
Синедріон ніколи офіційно не визнав Ісуса Божим Сином. Тому, що за тодішньою офіційною структурою первосвящеників був цілком інший дух.
Власне тому апостол Павло й решта апостолів не могли на базі тодішньої офіційної доктрини проповідувати Євангеліє. Св. Павло наголошує на основну суть Христового вчення: покаяння, навернення, прощення гріхів через віру в Господа Ісуса. Проповідуванням цих основних правд також втілюється Дух – Христовий Дух. Потім св.Павло йшов у силі Святого Духа до поган. Однак не для того, щоб проявити пошану до поганства, але, щоб їм проповідувати правдивого Бога Ісуса Христа і щоб вони відвернулися від своїх ідолів, повірили в Ісуса і були спасенні.
Сьогодні ми є в подібній ситуації, яка була при зародженні Церкви, переслідуваної Анною і Каяфою та цілим синедріоном. Офіційна ієрархія не має Божого Духа, тому що проповідуванням іншого євангелія відкрилася на духа апостазії. Таким чином, в духовній боротьбі стала найбільшим ворогом живого християнства і кожного живого християнина. Має підступний спосіб боротьби, тому що не бореться відкрито, але зловживає чеснотою послуху і церковним авторитетом пастиря для того, щоб вбивати спасительну віру в душі простого вірного.
Отже, офіційно залишилося все: структура, уряд, обряд, релігійні фрази, а дух змінився. Сучасна офіційна ієрархія відпала від живого Бога і розіп’яла Ісуса посеред себе. Відкинула ключову думку всіх листів св. Павла, що можемо спастися тільки на основі віри в Ісуса Христа, а не на основі приналежності до офіційної релігійної структури.
Варто ще додати, які засоби використовує ця антихристова ієрархія. На першому етапі – дружність, усміхи, обіймання, захоплення, похвали. А далі, якщо навернений християнин не підкоряється духу апостазії – підлість, інтриги, брехня, несправедливість, обман, підступність, ігнорація правди. І все це прикрито високими побожними фразами про любов, толерантність, діалог, єдність.
Тож мусимо бути дуже пильними, щоб не втратити свою безсмертну душу. Пам’ятати, що в першу чергу кожного християнина стосуються слова: “Бога треба слухатись більше, ніж людей” (Ді. 4,19).
Не даймо себе звести підступним фарисеям. Збираймо собі скарби на небі і не допустімо, щоб вони були безповоротно втрачені. Адже Боже Слово каже “Якщо хтось дотримає усі заповіді Закону, а одну заповідь порушить, то буде покараний і не зачислиться йому те добре, що виконав” (Як. 2,10).Тому нашим святим обов’язком перед Богом і перед собою є зберегти спасительну віру в нашого Господа Ісуса Христа в повноті.
За матеріалами сайту
www.community.org.ua