Ця їжа, що світ її відкинув

Тема покаяння є важливою для кожного християнина впродовж його життя, особливо в час великого посту. Наводимо окремі розважання з книги відомого християнського письменника Вільгельма Буша "Прийди додому".

Заглибмося у притчу про блудного сина, погляньмо, як цю тему висвітлює Боже Слово. "У чоловіка одного були два сини..." (Лк. 15:11 і наст.). Ці два сини - представники всього людства.
Знаємо, що наш правдивий Батько - Господь Бог . Та чи є ми Його правдивими дітьми? Ні, бо як обидва сини є злими, черствими, що недобре ставляться до свого батька, бачачи в ньому лише тягар чи ворога, так само й ми ставимося до Бога. Один син тікає й живе легковажно без батька, другий залишається вдома, але для нього ціннішою, ніж батько, є винагорода. Та чи може батько залишити свою улюблену дитину? Небесний Отець з великої любові до нас посилає свого Однородженого Сина, щоб Він помер і воскрес, щоб могла відновитися зруйнована Божа Сім'я.
Нерідко люди питають: "Як може Бог допускати всі страждання і лиха в світі?" Відповідь дає Святе Письмо: "Пізнай та побач, що лихе та гірке це, що кинув ти Господа, Бога свого" (Єр. 2:19). Ми відпали від Божої любові зі своєї сваволі, і тому багато митарств та неприємностей переслідують нас протягом життя.
Так сталося й з блудним сином. "Дай мені, батьку, належну частину маєтку", - каже він. Тут немає ані любові, ані поваги до батька. Головне, щоб той щось дав! Часто й ми так поводимося з Богом - хочемо щось від Нього отримати, але не впускаємо Його у наше життя. Власне це споживацьке "я", що прагне наполягти на своєму, приносить синові нещастя.
Батько вдовольнив синове бажання, хоч по-іншому міг би вчинити - відмовити в такому проханні. Так і Бог дозволяє людям іти своїм шляхом і відокремлює їм їхню частину. Спочатку це приваблює молоду людину. Ніяких тобі обмежень, можна мати випадкових подружок і не бачити в цьому нічого поганого. Можна обманювати, лихословити - чимало ж ідуть цією дорогою. Але з цього моменту над життям молодої людини стає Слово: "Пізнай і побач, що лихе і гірке це, що кинув ти Господа, Бога свого."
Широкий і звабливий світ без Бога поглинув усе, що мав блудний син. Коли нестаток торкнувся душ, тоді зауважуєш: цей світ голодує! Душа живе тільки Словом Божим і Спасителем душ, який сказав: "Я - хліб життя". Але цю їжу світ відкинув і настав великий голод.
Праця свинопаса була несолодкою для розбещеної молодої людини. Але це мусило статися. Хто відкидає любов Батька, той пізнає холодність людей. Так відбувається й з гріхом. Спочатку ми легковажимо з ним, потім він панує над нами й принижує нас. Сатана всім обіцяє волю, а потім заковує в ланцюги. Тому життя без Бога робить людину зовсім самотньою.
Як трапилося, що блудний син дійшов до такого стану? Почалося з простого: "Хочу задовольнити свої бажання!" А закінчилося: "Я тут з голоду гину". Це картина життя людини, яка нічого не знає про життя в Бозі і з Богом.
Хто ж може розірвати це згубне коло? Лише Святий Дух, що дає людині розуміння її жалюгідності без Ісуса. На щастя, блудний син усвідомив собі, що причина його нещасть в тому, що він так віддалився від батька. Він усвідомив, що найлютішим ворогом собі був він сам. Донедавна в своїх бідах звинувачував людей - батька, невірних друзів, жорстокого фермера-свинаря. Тепер вже мав справу із самим собою, збагнув, що джерело усіх бід - у його власному ненаверненому, неготовому покаятися серці. Блудного сина розбудив нестаток. Декотрих будять інші біди і тоді заблудлі вівці повертаються до отари Ісуса.
Дуже важливим було те, що блудний син зробив другий рішучий крок. Він прийняв рішення: "Устану й піду я до батька свого." Не зволікав, а розклав вогонь і кинув у нього всі зваби світу, усю гордість і зарозумілість, що гнали його з дому, усю самовпевненість. А потім здався на милість Отця.
Навернення до Бога - це не легке рішення і воно не для легковажних сердець. Для цього кроку недостатньо бажання бути просто релігійним, навернення - найбільше й найкраще, що людина може вчинити у своєму житті.
Історія про блудного сина дуже повчальна для нас, бо в ній Ісус показує шлях до Бога. Найважливіше на цій дорозі визнати свою помилку, покаятися, змінити своє думання. А це можна зробити тільки силою Святого Духа - сказати Богові: "Прогрішився я". Часто це дуже не просто, бо треба перемогти свій егоїзм. Лукавий світ глузує і називає рабським мисленням, якщо людина говорить: "Недостойний я…". У власній зарозумілості світські люди не в змозі чути голос Духа Божого. Вони подібні незрячому, котрий хвалиться своєю сліпотою перед зрячими.
Що ж робить батько за євангельською притчею? Він мовчить, коли син привласнив його майно, мовчить, коли син пішов у далеку країну і змарнував маєток із блудницями, мовчить і чекає. Коли ж син повернувся, батько запалав любов'ю до нього. Навернення грішника зворушує серце Боже. Спаситель має силу і волю допомогти - це властиво тільки Богові. Євангеліє проголошує: Ісус любить грішника.
Христос віддав життя за нас, щоб примирити нас з Богом. Тому не слід боятися визнати себе грішним, бо саме на грішників спрямована Його воля спасіння і безмежна любов. Ісус вмер для грішників, отже, і для нас. Без Нього не зможемо собі допомогти, серця наші стануть добрим лише через Христа. Бо ж часто, ніби, хочемо змінити щось на краще, а залишається все, як і раніше. Повернімося такими й впадьмо в обійми Ісуса, просім Його милості й ця милість змінить нас, виправить, виховає, зробить чистими. Ісус узяв на себе людську провину - це є фундаментом християнського життя. Лише через Боже милосердя ми стаємо Його дітьми. Хто знайшов свого Спасителя, той знайшов справжнє життя.
А що ж старший син? Він був завжди при батькові, але вважає, що не має за що дякувати Отцеві. Чого досяг і що має, зобов'язаний самому собі. Такою є думка ненаверненої людини. Часто й зараз можна чути: "Мені ніхто не може ні в чому дорікнути!" Чи: "Я чиню лише добро!" Але ж Слово Боже говорить, що "лукаве над усе на світі серце людини і ледаче!" (Єр. 17 : 9). Так, на жаль, ми є такими! Власні гріхи бачити не хочемо, зате провину інших з охотою поширюємо. Як старший син засудив батька, що так радо прийняв його блудного брата, так і ми судимо інших. Безсердечність, дух осуду, земне мислення - риси світської людини. Та найгірше - презирство до Того, хто Єдиний може врятувати - презирство до Бога.
У притчі батьківський дім більше не подобається старшому синові. Він ображений, упертий, замкнутий. А батько кличе його: "Ти завжди зі мною, дитино, і все моє - то твоє!" Але, на жаль, старший син не прийняв від Отця ласку розкаяння. В своїй затверділості він замкнув у власному серці свій біль і образу.
Історія блудного сина подібна до життя кожного з нас. Як і син, що все мав від батька та через легковажність утратив, так і ми, маючи від Небесного Отця здоров'я, життя, їжу, друзів, батьків, дощ, сонце й багато іншого добра, не дякуємо за нього нашому Творцеві. Чи не зневажаємо ми цим Його любов до нас? Та хоч якою споживацькою не була б людина, безбожною та злою - вона залишається творінням Божим, і все, що має - є від Творця. А за гріхи її пролита Кров Ісуса.
То ж встаньмо й повернімся до нашого Отця так, як зробив це молодший син: із всіма своїми гріхами, недоліками, сумнівами, невір'ям. Те, чого комусь бракує, дасть йому пізніше Батько. Наша совість звільниться, коли Бог простить заради Ісуса. А для того - маймо велику довіру до Бога. І так прийде наше навернення.
Опрацювала
Наталя ДАЛЯВСЬКА