УГКЦ: із підпілля в катакомби

Церковна ієрархія УГКЦ готується з розмахом відзначити 20-річчя виходу Церкви з підпілля. Протягом цього періоду Українська Церква підпадала під вплив політиків та модерних священнослужителів, тому зазнала значних змін у порівнянні з УГКЦ до підпілля та часів підпілля.

У контексті відзначення дати виходу з підпілля УГКЦ варто згадати велику зраду на псевдособорі 1946 року та зіставити її з тими метаморфозами, які відбуваються у Церкві-страдниці за наших днів. Тоді, на спланованій акції для ліквідації УГКЦ, у якій взяли участь понад 200 священиків, “одноголосно” було прийнято рішення про ануляцію Берестейської унії 1596 року. Тобто, відбулася ліквідація УГКЦ, а  її деяких приборканих священнослужителів приєднали до РПЦ. Основна ж частина священства, монашества та вірних були ув’язнені. Ті греко-католицькі священики, що дивом уникнули ув’язнення, у надзвичайно важких умовах, за утиску тодішньої системи, не припиняли своєї душпастирської праці.

Аналізуючи сьогоднішній стан УГКЦ, можна відверто визнати: історія нас нічому не навчила. Очоливши Церкву-страдницю, яка перетерпіла репресії, підпілля та гоніння, теперішній провід УГКЦ своїми діями заганяє її в катакомби, створивши ці штучні лабіринти з заплутаними ходами на догоду політикам та маргіналам у рясах, піддавшись впливу новітніх псевдодуховних та відвертих антихристиянських віянь: окультних наук, застосування гомеопатії тощо.

За розповіддю одного зі священиків Дрогобиччини (ім’я його зі зрозумілих причин не називаємо), від самого початку виходу УГКЦ з підпілля відбувається наближення її до православ’я, сьогодні майже в усіх наших храмах відбулася ця “православізація”, навіть тих, де не вживають цього терміну. З кожним наступним виходом “Требника” у ньому вилучається той чи інший елемент католицької обрядовості. На запитання автора цих рядків, адресоване цьому за духом католицькому священикові, як відрізнити католицького душпастиря від “православізованого”, отець відповів: “Насамперед, по тому, що правиться у церкві крім Служби Божої”.

Справді, “робота” більшості священиків сьогодні звелася до відправи Літургії, найчастіше лише недільної та святкової, а також відправи похорону, хрещення, шлюбів. Останні в народі “охрестили” “платними послугами”, оскільки у деяких храмах чітко розписано, що і скільки коштує. Майже з усіх церков зникли “Свята Година” та інші відправи й елементи обрядовості, які теперішні отці називають чомусь “латинкою”.

Та найголовніше те, що зараз в УГКЦ запанував дивний дух спротиву до Риму, віри в Живого Христа. Це стає щораз очевиднішим, тому частина священства спротивилася цьому. Одні очікують, що провід УГКЦ схаменеться й сподіваються припинення остаточної “православізації” Церкви. Таких, католицьких за духом священиків, за свідченням того ж таки отця з неназваним іменем, у самому Дрогобицькому районі набереться чоловік зо сто п’ятдесят.

Інша ж частина священиків та єпископів сподівається зареєструвати УПГКЦ (Українську Правовірну Греко-Католицьку Церкву), аби таким чином врятувати батьківську віру та зберегти в Українській Церкві Дух Живого Ісуса. Їх підтримав жіночий контемплятивний монастир у Брюховичах, заснований Андреєм Шептицьким у 1925 році, сильні духом єпископи та священики, десятки молитовних спільнот та громад з усієї Західної України.  Наразі священики та єпископи Правовірного Синоду змушені задовольняти духовні потреби віруючих, фактично, в підпіллі. До Підгірців та Брюховичів з’їжджаються вірні УГКЦ зі всього західного регіону, місця у невеликих храмах бракує щораз більше.

Реєстрації УПГКЦ, звісно, шалено спротивився провід “офіційної” УГКЦ, організовуючи тим, хто підтримав  Правовірний Синод, усякі провокації. Один із таких дебошів за участю представників органів державної влади, працівників міліції та СБУ був учинений у Брюховицькому контемплятивному монастирі 31 липня. Метою нападу було не лише моральне очорнення та компрометація сестер, тут уже йдеться про відкрите релігійне переслідування та дискримінацію.

У відповідь на ганебні дії з боку влади та силових органів, спровоковані проводом “офіційної” УГКЦ, сестри монастиря св.Пророка Іллі у Брюховичах, єпископи та священики Правовірного Синоду УГКЦ, а також біля тисячі мирян із різних областей України 13 серпня організували безстроковий молитовний протест біля стін Львівської облдержадміністрації. Тривогу з приводу дискримінації через релігійні погляди розділили деякі ЗМІ, зокрема, телеканали НТН (програма “Свідок”), 1+1 (“Телевізійна служба новин”) газета “КП в Україні”.

А що ж верхівка “офіційної” УГКЦ з приводу цих подій? Мовчить, чи вдає, що нічого не відбувається. А вже як щось скаже, то таке, що, даруйте,  “купи не тримається”. На кшталт коментаря Йосипа Міляна до відеосюжету ТСН на каналі 1+1...

Василь КИРИЛИЧ