Коли замало десятини

Святе Письмо навчає давати десятину від заробленого на Церкву. Про це зазначено в багатьох місцях Книги із Книг - Старому й Новому Заповіті.

Здавалося б, що може бути простіше - відрахувати та віддати десяту частку свого заробітку на справи Господні? Проте такою жертовністю похвалиться далеко не кожен, хто відвідує Божі Храми, не кажучи вже про тих, хто поріг церкви переступає раз чи двічі на рік, або й зовсім не відвідує Служби Божі. Що ж чинити священикам, коли церковна таця наповнюється скупенько, а різноманітні отцівські потреби у фінансах є чималими? Це й будівництво храмів, і утримання священиків та духовенства вищого рангу, і ще різні витрати, до яких непосвяченим у церковні справи - зась.
Намолений християнин, котрий “на льоту” ловить настанови й повчання свого душпастиря, міг би дати священикові пораду з його ж науки: “Моліться, отче, Бог допоможе.” Проте отці не чекають на Божу допомогу, а самі йдуть до людей за “десятиною”, а яким чином зібрати її у вірних - тут уже кому скільки фантазії вистачить. Встановлюється “такса” на певні “послуги” - шлюби, похорон, хрещення тощо, у багатьох селах навіть уведено місячний збір з кожного двору - “на церкву”.
Коли ж не допомагають і ці “додаткові заходи” для поповнення церковного бюджету, священики пробують свої сили у бізнесі - тут діють певні “пільги”, при розгляді питання про оренду чи приватизацію об’єктів нерухомості спрацьовує “чарівне” слово: “Для церкви!”
Літ десять тому в Дрогобичі був придбаний ветхий будинок у самісінькому центрі міста навпроти храму Пресвятої Трійці, нібито, для потреб церкви. Як поінформували у депутатському корпусі Дрогобицької міської ради, будинок кількаповерхового цілісного комплексу придбали, аби розібрати й на його місці побудувати новий. Про вартість проданої церкві будівлі дрогобицькі депутати інформації не поширювали, зазначили лише, що продали “за смішну ціну”, бо дуже вже бідкався представник “святотроїцьких” отців, що бракує їм приміщень для духовних потреб.
З-поміж священнослужителів вийшла та поширилася в місті інформація, що мають будувати квартирний будинок для забезпечення житлом високих священичих чинів. Коли на місці знесеного до основи ветхого будинку виріс новий, багато хто задивлявся на арочні вікна споруди, її непогану оздобу. Ніхто з перехожих і не здогадувався, що навпроти Катедрального храму у Дрогобичі виріс будинок іншого власника - місцевого бізнесмена. З’ясувалося, що землю під забудову церква продала ще на етапі, коли було знесено стару будівлю, продажна вартість цього товару, зрозуміло, тепер не могла мати “смішної ціни”, ціни на такі речі у центрі міста є відповідними, ринковими. Для стороннього ж ока збут “об’єкту” став очевидним аж тоді, коли на першому поверсі новозбудованого будинку появилося відділення одного з банків. В оренду для офісів сьогодні здаються й інші приміщення, що на верхніх поверхах, про це сповіщає трохи приховане за ґратчастими воротами оголошення з номером телефону орендодавця. Очевидно, що було вирішено не дратувати парафіян церкви Пресвятої Трійці, які не володіють інформацією, що навпроти їхнього храму вже не церковне приміщення і орендодавець - не церква...
“І, зробивши бича з мотузків, він вигнав з храму всіх, вівці й воли, а міняльникам гроші розсипав, і поперевертав їм столи... Заберіть оце звідси, і не робіть з дому Отця Мого дому торгового!”
Так сказав Господь!
Василь КИРИЛИЧ